забурчати
ЗАБУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм. Почати бурчати; обізватися бурчанням.
— Отак завжди. Вип’є та й лізе межи очі! — сердито забурчав Василь (Мирний, IV, 1955, 147);
По кутках заворушились і забурчали розбуркані пасажири (Вас., І, 1959, 357);
*Образно. Мотори забурчали глухіше (Собко, Біле полум’я, 1952, 304);
// безос.
Почувся солодкий запах теплої паляниці, аж спазмами горло звело, а в животі забурчало (Збан., Сеспель, 1961, 164).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- забурчати — забурча́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- забурчати — -чу, -чиш, док., розм. Почати бурчати; обізватися бурчанням. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
- забурчати — Забурча́ти, -чу́, -чи́ш гл. Заворчать, заурчать. Уже старий забурчав — сердиться. 2) Зашумѣть, зажурчать. По хвилі весельця гули. Пливуть — аж вітри забурчали. Котл. Ен. IV. 8. В рівчаки струмочок забурчав. МВ. (О. 1862. І. 71). Словник української мови Грінченка