1. Словник української мови Грінченка

заносити

Заносити, -шу, -сиш

сов. в. занести́, -несу́, -се́ш, гл.

1) Заносить, занести кого или что куда. Забери, занеси всі любощі мої. Мет. 30. Занесеш голову на чужу сторону, занесеш очиці на турецькі гряниці. Мет. 434. Бодай тая річка кошуром заросла: вона мого товариша за Дунай занесла. Макс. (1849) 169. Аж де ся взяв буйнесенький вітрець, заніс той вінець аж на Дунаєць. Чуб. III. 301. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Мет. 67. Якось їх клятих і до мене вночі на хутір занесло. Шевч. 434. Яка нечиста мати тебе сюди занесла? Стор. МПр. 78. мислоньки заносять. Осаждаютъ разныя мысли. Говорили мені люде, що ти иншу маєш. — Ой я иншої не мию, — мислоньки заносять, бо й сама ж ти, мила, бачиш, що всі мене просять. Мет. 64.

2) Заносить, занести за что, мимо чего. Ложки за ухо ме занесеш. Ном. № 3082.

3) Заносить, занести чѣмъ (пескомъ, снѣгомъ и пр).). І занесе піском-снігом курінь — мою хату. Шевч. 447. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. Шевч. 57.

4) Относить, отнести. Заніс вовну до ткача. Н. Вол. у. Змій... узяв той баркасик, заніс ураз до берега. Мнж. 40.

5) Продолжаться, продолжиться. Штирі дні занесе весіля. Вх. Лем. 416.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. заносити — зано́сити дієслово недоконаного виду приносити заноси́ти дієслово доконаного виду забруднити Орфографічний словник української мови
  2. заносити — (куди) приносити, вносити; (запах) доносити; (меч) підносити; (далеко) запроторювати, відносити; (снігом) засипати, замітати; (до реєстру) записувати; док. ЗАНЕСТИ, (водою) ф. затаскати, б. з. замчати. Словник синонімів Караванського
  3. заносити — I [заносиетие] -ошу, -сиеш; нак. -ос', -ос'теи, недок. (приносити) II [заноситие] -ноушу, -осиеш; нак. -си, -ноус'іт', док. (забруднити) Орфоепічний словник української мови
  4. заносити — I зан`осити-ошу, -осиш, недок., занести, -су, -сеш; мин. ч. заніс, -несла, -несло; док. 1》 перех. Несучи, доставляти, приносити що-небудь кудись, комусь. || Уносити знадвору в яке-небудь приміщення. || у сполуч. зі сл. вітер. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. заносити — куди́ і во́рон кісто́к (ко́сті) не зано́сить. Дуже далеко, в найвіддаленіше місце. Навколо дрімуча тайга. Це найвіддаленіші нетрі, не схожі ні на що на світі, звірині заповідники, ті місця, куди, як говорили в старі часи, і ворон кісток не заносить (О. Фразеологічний словник української мови
  6. заносити — ВІДНО́СИТИ (несучи, доставляти що-небудь звідкись, кудись, комусь), ЗАНО́СИТИ, ЗАТА́СКУВАТИ розм., ВІДТА́СКУВАТИ розм. рідко. — Док.: віднести́, занести́, затаска́ти, відтаска́ти, відпе́рти фам. відтараба́нити фам. Словник синонімів української мови
  7. заносити — Зано́сити, -но́шу, -но́сиш, -но́сять; зано́сь, -но́сьмо, -но́сьте; див. зане́сти́ заноси́ти, -ношу́, -но́сиш; заноси́, -носі́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)