1. Словник української мови Грінченка

заподіяти

Заподіяти, -дію, -єш

гл.

1) Сдѣлать, причинить. Ні, ні, Господь не заподіє злого! К. Іов. 75. Вівця! Що вона кому заподіє? Мир. ХРВ. 41. — смерть собі. Наложить на себя руки. Сам собі смерть заподію. Кв. Драм. 190. Смерть би собі заподіяв, як би гріха за те не було. Г. Барв. 209.

2) Подѣлать (колдовствомъ). Це їй так було заподіяно.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. заподіяти — див. заподіювати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. заподіяти — заподі́яти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. заподіяти — НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?... Словник синонімів української мови
  4. заподіяти — ЗАПОДІ́ЯТИ див. заподі́ювати. Словник української мови в 11 томах