збан
Збан, -ну
м. = дзбан. Ішов красний пан, ніс води збан. Чуб. І. 68.
2) Родъ узора въ вышивкѣ. Чуб. VII. 415.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- збан — Жбан [XI] Словник з творів Івана Франка
- збан — збан іменник чоловічого роду дзбан діал. Орфографічний словник української мови
- збан — див. глечик Словник синонімів Вусика
- збан — -а, ч., діал. Дзбан. Великий тлумачний словник сучасної мови
- збан — ГЛЕК (висока кругла посудина, розширена донизу), ГЛЕ́ЧИК, ДЗБАН (ЗБАН розм.), ДЗБА́НОК (ЗБА́НОК розм.), ДЖБАН (ЖБАН розм.), ЖБА́НОК розм., ГЛАДИ́ШКА розм., КУ́ХВА заст., ГЛАДУ́ЩИК діал., ГЛАДУ́Н діал. Словник синонімів української мови
- збан — ЗБАН, а, ч., діал. Дзбан. — Пане куме Любовицький,— мовив, хмурячись, Богдан,— чарку! За стару знайомість! Поки піниться сей збан! (Фр., XI, 1952, 217); До пори збан воду носить (Номис, 1864, № 7772). Словник української мови в 11 томах