1. Словник української мови Грінченка

зчиняти

Зчиня́ти, -ня́ю, -єш

сов. в. зчини́ти, -ню́, -ниш, гл. Дѣлать, сдѣлать, производить, произвести, совершать, совершить. Всіх козаків поїла, кормила, по Івасю Вдовиченку похорон і весілля зчинила. Мет. 424. — бучу. Поднять шумъ.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зчиняти — зчиня́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. зчиняти — (заколот) робити, учиняти; (паніку) здіймати, зривати, викликати, спричиняти, причинятися до. Словник синонімів Караванського
  3. зчиняти — -яю, -яєш, недок., зчинити, зчиню, зчиниш, док., перех. 1》 Робити, учиняти що-небудь. || Викликати, спричинювати. 2》 у сполуч. зі сл. галас, ґвалт, крик, лемент і т. ін. Починати галасувати, кричати тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. зчиняти — Зчиня́ти, -ня́ю, -ня́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. зчиняти — ЗЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗЧИНИ́ТИ, зчиню́, зчи́ниш, док., перех. 1. Робити, учиняти що-небудь. [Валент:] Школярі у нас всі на «римлян» і «християн» ділились, зчиняли раз у раз сперечки, звади, два табори були непримиренні, як на війні (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах