1. Словник української мови Грінченка

казати

Казати, -кажу, -жеш

гл.

1) Говорить. Ой казав єсь, присягав єсь: не покину я тебе. Чуб. V. 180. Хоч будуть питати, не буду казати. н. п. Ти казане кажеш, а мій батько під корчмою чув. посл. Не при нас кажучи. Ном. № 8365. Въ наст. времени вмѣсто обычной формы: кажу, кажеш и пр. въ нѣкот. мѣстностяхъ сокращ.: кау(-ку), каеш, кае(-ка), каемо. А я йому й ку: не бачиш, — ку, — роззявляко, куди їдеш? Грин. II. 310. Чую я, кае, вчора пани поносять якусь політику. Рудч. Ск. II. 209. Ми усім наготовили, а тепер він один да ще ка': мало. Рудч. Ск. I. 26. Эта форма въ частномъ употребленія у Квитки. Намалювавши та й кае нам: «Тепер, хлопці, дивітеся, що за кумедия буде?». А ми каемо: «а ну, ну, що тим буде?» Кв. І. 7. (Изд. 1887). не вам кажучи. Извините за выраженіе. Та тут, не вам кажучи, така хвороба прикинулась: чиряками обкидало всього казати з уст. Говорить изустно. Камен. у.

2) Приказывать, велѣть. Казав єси нас пан наказний додому одпускати, а тепер єси наказуєш землянки копати. Рк. Макс. Кажіть мені, панове. само хлопця до себе узяти; я буду й ростити і подушне за його платити. О. 1861. VIII. 17. Скачи, враже, як пан каже. Ном. Обтяв Бог дати, тіко казав заждати. Ном. № 157.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. казати — каза́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. казати — КАЗАТИ – ГОВОРИТИ Казати, кажу, кажеш. 1. Усно висловлювати думки, почуття тощо; розповідати про що-небудь. – Гарний коник! – казав дід. – Що ж ти з ним зробиш? (Панас Мирний); Які саме слова казала їм Антоніна, толком не чути було (О. Літературне слововживання
  3. казати — Говорити, повідати, висловлюватися; (казки) розповідати; (у формі наказу) веліти, наказувати, загадувати; П. свідчити. Словник синонімів Караванського
  4. казати — див. проповідувати Словник церковно-обрядової термінології
  5. казати — див. веліти; говорити Словник синонімів Вусика
  6. казати — [казатие] кажу, кажеиш; нак. кажи, каж'іт' Орфоепічний словник української мови
  7. казати — кажу, кажеш, недок., перех. і без додатка. 1》 Передавати словами (думки, почуття тощо); висловлювати, говорити (у 2 знач.). || Розповідати що-небудь. || 3 ос. мн. Ходять чутки, поголоски; розповідають. До слова кажучи у знач. вставн. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. казати — Аби не збрехати, ані правди не сказати. Про дволичного, що не хоче свідчити за правдою. Казав пан, та й зробив сам. Про гордого, що вдає пана, а слуги не має. Кажи, не кажи, а своє слово держи. Не викручуйся, а роби так, як обовязався. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. казати — Дати наказ, веліти, розпорядитися Словник застарілих та маловживаних слів
  10. казати — не кажи́ “гоп”. Не будь завчасно впевненим у здійсненні чого-небудь раніше наміченого. — Мине кілька днів і ви перестанете радіти. Я вам це гарантую... — Не кажіть “гоп”, товаришу Каргат (Ю. Шовкопляс); (Голос із мегафона:) Товариші! Шановні громадяни!... Фразеологічний словник української мови
  11. казати — ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал. Словник синонімів української мови
  12. казати — Каза́ти, кажу́, ка́жеш, ка́же, ка́жемо, -жете, -жуть; кажи́, кажі́м, кажі́ть; ка́жучи Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. казати — КАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, недок., перех. і без додатка. 1. Передавати словами (думки, почуття тощо); висловлювати, говорити (у 2 знач.). — Та ми се з шляху зблудилися, Галю!... Словник української мови в 11 томах