казати

КАЗА́ТИ, кажу́, ка́жеш, недок., перех. і без додатка.

1. Передавати словами (думки, почуття тощо); висловлювати, говорити (у 2 знач.).

— Та ми се з шляху зблудилися, Галю! — каже козак, всміхаючись (Вовчок, І, 1955, 323);

— Піду,— сказав Осел, — хоч що вже буде! Побачимо, чи правду кажуть люди, Що нібито відвага сльози ллє, А в добрий час меди і вина п’є (Гл., Вибр., 1951, 136);

Каже мати: — Ну, сідайте,— ой які ж ви молодці! (Тич., II, 1957, 231);

// Розповідати що-небудь.

— Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Кв.-Осн., II, 1956, 247);

[Марина:] Ось послухайте сюди: давайте позатуляємо вікна та й будемо казок казати! (Вас., III, 1960, 255);

// 3 ос. мн. Ходять чутки, поголоски; розповідають.

Кажуть, що Вісник доходить через цензуру до Москви (Коцюб., III, 1956, 227);

[Дженні:] Там [у Венеції], кажуть, гарно (Л. Укр., III, 1952, 19).

До сло́ва ка́жучи, у знач. вставн. сл.— до речі, у зв’язку зі сказаним.

Таке обмеження сфери творчості не раз підкреслювалось не тільки критикою, але й інтелігентним читачем, який, до слова кажучи, в останні часи значно виріс (Коцюб., III, 1956, 239);

Пра́вду ка́жучи, у знач. вставн. сл.— уживається на потвердження правдивості сказаного; по суті.

Була то, правду кажучи, звичайна крамарська буда, яких безліч в Італії (Л. Укр., III, 1952, 740);

Як [то] ка́жуть, у знач. вставн. сл.— як прийнято говорити.

Не плакали друзі, Бо сльози, Як кажуть, Солдати в обози Здають ще до першого бою (Воронько, Тепло.., 1959, 58).

◊ Бода́й не каза́ти — краще не говорити, краще не згадувати.

І що ж я там побачила? Бодай не казати!.. (Л. Укр., III, 1952, 730);

Каза́ти собі́ на (в) ду́мці (думка́х) див. ду́мка;

Крізь зу́би каза́ти див. зуб;

Не вам (не тобі́) ка́жучи — між іншим.

Не вам кажучи, бачив я, як за ту цяцечку дехто рідного братика віджалував, рідну країну занехаяв.. (Вовчок, VI, 1956, 277);

— А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки так швидко, наче на дріжчах [дріжджах]! (Н.-Лев., І, 1956, 121);

Ні́чого й каза́ти — не можна заперечувати.

[Xаненко:] Гарно, нічого й казати, Вмієш ти слова складати. Грає кров, а розум чахне (Фр., XIII, 1954, 364);

Що й каза́ти — само собою розуміється; звичайно.

А сама мене виводить на стежечку… Я пішла… Що й казати! (Вовчок, І, 1955, 206);

Свободолюби — що й казать, Свободу бідну захищать Приїхали з-за океану (Павл., Бистрина, 1959, 15);

Що не кажи́ (не кажі́ть) — безперечно; звичайно.

Що не кажіть, Гоголь душею і натурою наш (Мирний, V, 1955, 410).

2. Наказувати комусь робити що-небудь.

І каже [Швачка] сідлати Коня свого вороного (Шевч., II, 1953, 126);

По обіді зараз дідуньо казав йому газету читати (Л. Укр., III, 1952, 633);

*Образно. Воно [серце] жить не хоче, не хоче журиться.— Журись,— каже думка, жалю завдає (Шевч., І, 1951, 5).

3. перен. Свідчити про що-небудь.

Блискучі очі говорили, що вже не одну ніч не давала вона [думка] йому спати, а скрипуче перо казало, з якою болістю виливалась вона на білім папері… (Мирний, І, 1954, 319);

Її закриті очі і зблідле обличчя та обважніле тіло казали мені, що вона була нежива (Досв., Вибр., 1959, 184).