1. Словник української мови Грінченка

покладати

Поклада́ти, -да́ю, -єш

сов. в. покласти, -кладу́, -де́ш, гл.

1) Класть, полагать, положить, сложить. Буду в землі козацькій голову християнську покладати. АД. І. 212. Поклони покладати. Г. Барв. 106. Мимо церкви святої проїжжали... на себе хреста не покладали. АД. І. 193.

2) Налагать, наложить. По двоє кайданів на ноги покладено. АД. І. 90.

3) Раскладывать, разложить (человѣка для порки). Як не вийду на панщину, покладают зараз: а Сикора покладає, Вергонець тримає, а вокомон із паличков коло задку грає. Гол. ІІІ. 478.

4) = паренити. Вх. Зн. 46.

5) Строить, построить. Поклали новий манастирь. Волын. г. Двори собі поклав на боці від своєї мами. Гн. І. 153.

6) — гнів на кого. Сердиться, гнѣваться. На свого старшого брата великий гнів покладав. АД. І. 187.

7) — надії. Возлагать надежды, надѣяться. На його єдиного покладаю мої надії. Стор. МПр. 93.

8) — гріх на кого. Взводить на кого грѣхъ. Які ж ти гріхи на себе покладаєш? АД. І. 188. Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра.

9) і в голову сього не покладай. И не думай этого.

10) покладаючи робити. Не спѣша и съ толкомъ дѣлать. Лубен. у. (Леонтовичъ).

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. покладати — (під жито) орати [II] Словник з творів Івана Франка
  2. покладати — поклада́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. покладати — (на кого) доручати кому, зобов'язувати кого; (надію) мати; (душу) віддавати; (сили) витрачати; (вінок) класти; (з нст. що) накреслювати, передбачати; (гріх на кого) приписувати кому; (із сл. собі) надумувати, вирішувати, приймати рішення; (і в голову не) ІД. не припускати думки. Словник синонімів Караванського
  4. покладати — -аю, -аєш, недок., покласти, -аду, -адеш, док., перех. 1》 на кого – що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання. || Зобов'язувати когось що-небудь робити, примушувати до чогось і т. ін. Покладати відповідальність. Покладати надії. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. покладати — ПОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., що. 1. на кого – що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання. Клопоту було й без цього, а Келембет покладав на них нові завдання (Ю. Яновський); – Я надіюсь на вас, – сказав .. Словник української мови у 20 томах
  6. покладати — відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) (свою́) ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Фразеологічний словник української мови
  7. покладати — ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) перев. із спол. що (мати певну думку), ДУ́МАТИ, ГАДА́ТИ, ПОМИШЛЯ́ТИ, ПОКЛАДА́ТИ, МИ́СЛИТИ розм.; ДОПУСКА́ТИ, ПРИПУСКА́ТИ (вважати за можливе). — Док.: поду́мати, поми́слити, покла́сти, допусти́ти, припусти́ти. Словник синонімів української мови
  8. покладати — ПОКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОКЛА́СТИ, аду́, аде́ш, док., перех. 1. на кого-що. Доручати комусь, чомусь виконання певного завдання. Клопоту було й без цього, а Келембет покладав на них нові завдання (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах