полічити
Полічи́ти, -чу́, -чиш
гл.
1) Сосчитать. Гроші полічили. Чуб. V. 243.
2) Полѣчить. Три дні полічили, а там сказали, що умер багатир. Рудч. Ск. II. 148.
Джерело:
Словник української мови Грінченка
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- полічити — -лічу, -лічиш, док. 1》 перех. і без додатка. Зробити підрахунок; порахувати. Полічити ребра — сильно побити. 2》 неперех. Назвати числа в послідовному порядку. Полічити до десяти. 3》 перех., розм. Помилково визнати за іншого, за інше. Великий тлумачний словник сучасної мови
- полічити — полічи́ти 1 дієслово доконаного виду порахувати полічи́ти 2 дієслово доконаного виду полікувати рідко Орфографічний словник української мови
- полічити — ПОЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, док. 1. що і без дод. Зробити підрахунок; порахувати. Невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню (І. Словник української мови у 20 томах
- полічити — перелічи́ти (полічи́ти) зу́би кому і без додатка. Побити, ударити кого-небудь, перев. по зубах. — Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить, і служби позбавить (М. Стельмах); — Чом ти йому зубів не полічив?... Фразеологічний словник української мови
- полічити — ПІДРАХО́ВУВАТИ (рахуючи, визначати кількість чогось, підводити якісь підсумки підрахунку), ОБЧИ́СЛЮВАТИ (ОБЧИСЛЯ́ТИ), ОБРАХО́ВУВАТИ, ОБЛІ́ЧУВАТИ, ВИРАХО́ВУВАТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ПРИКИДА́ТИ (перев. Словник синонімів української мови
- полічити — ПОЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, док. 1. перех. і без додатка. Зробити підрахунок; порахувати. Невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах