полічити
ПОЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, док.
1. що і без дод. Зробити підрахунок; порахувати.
Невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню (І. Нечуй-Левицький);
Клим спробував полічити, скільки їх, солдатів, у машині: вісім, дев'ять, десять... (Я. Гримайло);
Лишившись віч-на-віч з Лукією, баба Федора розв'язувала хусточку й просила дівчину допомогти полічити гроші (О. Донченко);
Полічивши кількість річних кілець, можна визначити вік дерева (з наук.-попул. літ.).
2. Назвати числа в послідовному порядку.
Полічити до десяти.
3. кого, що, розм. Помилково визнати за іншого, за інше.
Того, що прийшов оглядати квартиру, я чомусь полічила за пана електрика (Ірина Вільде).
◇ Перелічи́ти (полічи́ти) зу́би див. перелі́чувати;
(1) Полічи́ти (порахува́ти, полоскота́ти, потовкти́ і т. ін.) ре́бра кому:
а) дуже сильно побити кого-небудь.
Скакав [Псякревський] з воза на віз, .. поки не перебив усі горшки на ярмарку. Торговці у відповідь порахували йому ребра (з казки);
Вилазь, вилазь лишень; я тобі ребра полічу, як ніхто ще тобі їх не лічив... (Панас Мирний);
– Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра, – підвелося вгору кілька важких кулаків (М. Стельмах);
– Ти що, парубче, може, товчеників захотів? – нарешті вирвалося у Левка. – А то нам втрьох не довго ребра полоскотати (М. Стельмах);
б) (перен.) розгромити перемогти в бою кого-небудь.
Сповістив подругу, що Червона Армія під Москвою потовкла фашистам ребра (К. Гордієнко).
ПОЛІЧИ́ТИ², лічу́, лі́чиш, док., кого, що, рідко.
Те саме, що полікува́ти.
Три дні полічили, а там сказали, що умер багатир (Сл. Б. Грінченка);
Я їх [зуби] вже полічив – і тепер легше, хоч сьогодні не виходив з дому, бо трохи морозило (М. Коцюбинський).
◇ (1) Полічи́ти (порахува́ти, полоскота́ти, потовкти́ і т. ін.) ре́бра кому:
а) дуже сильно побити кого-небудь.
– Ми йому, сучому синові, зараз полічимо ребра, – підвелося вгору кілька важких кулаків (М. Стельмах);
Скакав [Псякревський] з воза на віз, .. поки не перебив усі горшки на ярмарку. Торговці у відповідь порахували йому ребра (з казки);
– Ти що, парубче, може, товчеників захотів? – нарешті вирвалося у Левка. – А то нам втрьох не довго ребра полоскотати (М. Стельмах);
б) (перен.) розгромити, перемогти в бою кого-небудь.
Сповістив подругу, що Червона Армія під Москвою потовкла фашистам ребра (К. Гордієнко).
Значення в інших словниках
- полічити — -лічу, -лічиш, док. 1》 перех. і без додатка. Зробити підрахунок; порахувати. Полічити ребра — сильно побити. 2》 неперех. Назвати числа в послідовному порядку. Полічити до десяти. 3》 перех., розм. Помилково визнати за іншого, за інше. Великий тлумачний словник сучасної мови
- полічити — полічи́ти 1 дієслово доконаного виду порахувати полічи́ти 2 дієслово доконаного виду полікувати рідко Орфографічний словник української мови
- полічити — перелічи́ти (полічи́ти) зу́би кому і без додатка. Побити, ударити кого-небудь, перев. по зубах. — Встане не на ту ногу пан управитель — і зуби перелічить, і служби позбавить (М. Стельмах); — Чом ти йому зубів не полічив?... Фразеологічний словник української мови
- полічити — ПІДРАХО́ВУВАТИ (рахуючи, визначати кількість чогось, підводити якісь підсумки підрахунку), ОБЧИ́СЛЮВАТИ (ОБЧИСЛЯ́ТИ), ОБРАХО́ВУВАТИ, ОБЛІ́ЧУВАТИ, ВИРАХО́ВУВАТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ПРИКИДА́ТИ (перев. Словник синонімів української мови
- полічити — ПОЛІЧИ́ТИ¹, лічу́, лі́чиш, док. 1. перех. і без додатка. Зробити підрахунок; порахувати. Невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- полічити — Полічи́ти, -чу́, -чиш гл. 1) Сосчитать. Гроші полічили. Чуб. V. 243. 2) Полѣчить. Три дні полічили, а там сказали, що умер багатир. Рудч. Ск. II. 148. Словник української мови Грінченка