1. Словник української мови Грінченка

поносити

Поноси́ти, -шу́, -сиш

гл. Износить (во множествѣ). Чуб. V: 538. Що матка дала, поносила усе чисто і придбать нічого не придбала. Рудч. Ск. І. 176. Оддай, мати, товаришу, хай поносить одежу. Лис. V. № 18.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поносити — поно́сити дієслово недоконаного виду лаяти кого-небудь рідко поноси́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поносити — див. ганьбити Словник синонімів Вусика
  3. поносити — I понос`ити-ошу, -осиш, док., перех. 1》 Носити що-небудь якийсь час. || Відносити що-небудь кудись одне за одним якийсь час. 2》 Перенести багато чого-небудь кудись; позносити. 3》 Носити яку-небудь одежу якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. поносити — ПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що. 1. Носити що-небудь якийсь час. Вже Олена дружечок збира, коровайниці вже досі діжу по хаті поносили, а пан сотник конотопський, Микита Уласович, найняв сліпого скрипника на весіллі грати (Г. Словник української мови у 20 томах
  5. поносити — (кого?), -шу, -сиш, недок. 1. Зводити наклеп на когось. Якби ти знала, як вона тебе поносить поза очі. 2. Набридати розмовами. Блін, та досить вже поносити! Вуха болять! Словник сучасного українського сленгу
  6. поносити — ПОНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., перех., рідко. Лаяти, судити кого-небудь. То ж поносили сусіди ту саму сусідку, якій ще недавнечко й стежку до свого двору промітали… (Л. Янов., І, 1959, 305); — Що ми — послідні які, що вона поносить нас, увесь рід?... Словник української мови в 11 томах