поносити
ПОНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., перех., рідко. Лаяти, судити кого-небудь.
То ж поносили сусіди ту саму сусідку, якій ще недавнечко й стежку до свого двору промітали… (Л. Янов., І, 1959, 305);
— Що ми — послідні які, що вона поносить нас, увесь рід? (Мирний, IV, 1955, 58).
ПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех.
1. Носити що-небудь якийсь час.
Вже Олена дружечок збира, коровайниці вже досі діжу по хаті поносили, а пан сотник конотопський, Микита Уласович, найняв сліпого скрипника на весіллі грати (Кв.-Осн., II, 1956, 210);
// Відносити що-небудь кудись одне за одним якийсь час.
— Отож тепер щодня носить [жінка передачі]. Хай поносить (Збан., Єдина, 1959, 144).
2. Перенести багато чого-небудь кудись; позносити.
Де Настя — там і Гнат. Жнуть на лану пшеницю — він поносить та поскладає в полукіпки її снопи (Коцюб., І, 1955, 23).
3. Носити яку-небудь одежу якийсь час.
4. Зносити, довести до непридатності багато чогось.
Як гукнула сестра багатая — Обізвалась доля добрая: — Чи ти ті жупани поносила, Бо я тобі вже других нашила! (Нар. лірика, 1956, 322);
— А скільки одежі мені насправляв [чоловік]? Ще й досі не поносила… (Кучер, Трудна любов, 1960, 64).
5. Перебувати в стані вагітності певний час.
Коли б оце Мірошниченкові самому довелося поносити дитя, не задавав би їй дурного питання, а різав би норму [землі] як миленький, ще й на гак не поскупився б (Стельмах, II, 1962, 20).
6. Бігти нестримно якийсь час, не підкоряючись тому, хто править (про коней).
— Бач, яка цяцька? це через неї мені святки, — мовив Спиридон, показуючи перев’язану руку. — Що ж то таке? — злякалася Настя. — Пусте, — кінь трохи поносив (Л. Янов., І, 1959, 286);
Та оце ж і їхав, так «баба-коровниця» дорогу перейшла… Вернувся додому, бо все одно або гілляка приб’є, або перекинусь дорогою, або коні поносять… (Вишня, І, 1956, 66).
Значення в інших словниках
- поносити — поно́сити дієслово недоконаного виду лаяти кого-небудь рідко поноси́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поносити — див. ганьбити Словник синонімів Вусика
- поносити — I понос`ити-ошу, -осиш, док., перех. 1》 Носити що-небудь якийсь час. || Відносити що-небудь кудись одне за одним якийсь час. 2》 Перенести багато чого-небудь кудись; позносити. 3》 Носити яку-небудь одежу якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поносити — ПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що. 1. Носити що-небудь якийсь час. Вже Олена дружечок збира, коровайниці вже досі діжу по хаті поносили, а пан сотник конотопський, Микита Уласович, найняв сліпого скрипника на весіллі грати (Г. Словник української мови у 20 томах
- поносити — (кого?), -шу, -сиш, недок. 1. Зводити наклеп на когось. Якби ти знала, як вона тебе поносить поза очі. 2. Набридати розмовами. Блін, та досить вже поносити! Вуха болять! Словник сучасного українського сленгу
- поносити — Поноси́ти, -шу́, -сиш гл. Износить (во множествѣ). Чуб. V: 538. Що матка дала, поносила усе чисто і придбать нічого не придбала. Рудч. Ск. І. 176. Оддай, мати, товаришу, хай поносить одежу. Лис. V. № 18. Словник української мови Грінченка