поносити
ПОНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що.
1. Носити що-небудь якийсь час.
Вже Олена дружечок збира, коровайниці вже досі діжу по хаті поносили, а пан сотник конотопський, Микита Уласович, найняв сліпого скрипника на весіллі грати (Г. Квітка-Основ'яненко);
// Відносити що-небудь кудись одне за одним якийсь час.
– Отож тепер щодня носить [жінка передачі]. Хай поносить (Ю. Збанацький).
2. Перенести багато чого-небудь кудись; позносити.
Де Настя – там і Гнат. Жнуть на лану пшеницю – він поносить та поскладає в полукіпки її снопи (М. Коцюбинський).
3. Носити який-небудь одяг якийсь час.
4. Зносити, довести до непридатності багато чогось.
Як гукнула сестра багатая – Обізвалась доля добрая: – Чи ти ті жупани поносила, Бо я тобі вже других нашила! (з думи);
– А скільки одежі мені насправляв [чоловік]? Ще й досі не поносила... (В. Кучер).
5. Перебувати в стані вагітності певний час.
Коли б оце Мірошниченкові самому довелося поносити дитя, не задавав би їй дурного питання, а різав би норму [землі] як миленький, ще й на гак не поскупився б (М. Стельмах).
6. Бігти нестримно якийсь час, не підкоряючись тому, хто править (про коней).
– Бач, яка цяцька? це через неї мені святки, – мовив Спиридон, показуючи перев'язану руку. – Що ж то таке? – злякалася Настя. – Пусте, – кінь трохи поносив (Л. Яновська);
Та оце ж і їхав, так “баба-коровниця” дорогу перейшла... Вернувся додому, бо все одно або гілляка приб'є, або перекинусь дорогою, або коні поносять... (Остап Вишня).
ПОНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., що, розм., рідко.
Лаяти, судити кого-небудь.
То ж поносили сусіди ту саму сусідку, якій ще недавнечко й стежку до свого двору промітали... (Л. Яновська);
– Що ми – послідні які, що вона поносить нас, увесь рід? (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- поносити — поно́сити дієслово недоконаного виду лаяти кого-небудь рідко поноси́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поносити — див. ганьбити Словник синонімів Вусика
- поносити — I понос`ити-ошу, -осиш, док., перех. 1》 Носити що-небудь якийсь час. || Відносити що-небудь кудись одне за одним якийсь час. 2》 Перенести багато чого-небудь кудись; позносити. 3》 Носити яку-небудь одежу якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поносити — (кого?), -шу, -сиш, недок. 1. Зводити наклеп на когось. Якби ти знала, як вона тебе поносить поза очі. 2. Набридати розмовами. Блін, та досить вже поносити! Вуха болять! Словник сучасного українського сленгу
- поносити — ПОНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., перех., рідко. Лаяти, судити кого-небудь. То ж поносили сусіди ту саму сусідку, якій ще недавнечко й стежку до свого двору промітали… (Л. Янов., І, 1959, 305); — Що ми — послідні які, що вона поносить нас, увесь рід?... Словник української мови в 11 томах
- поносити — Поноси́ти, -шу́, -сиш гл. Износить (во множествѣ). Чуб. V: 538. Що матка дала, поносила усе чисто і придбать нічого не придбала. Рудч. Ск. І. 176. Оддай, мати, товаришу, хай поносить одежу. Лис. V. № 18. Словник української мови Грінченка