1. Словник української мови Грінченка

поробити

Поробити, -блю́, -биш

гл.

1) Сдѣлать (во множествѣ). Понакладали гори скель, ніби так сам Господь їх поробив. Стор. МПр. О6. Поробили собі маленькі списи. ЗОЮР. І. 285.

2) Причинить болѣзнь злой волей или какимъ либо чародѣйскимъ дѣйствіемъ. Мил. 34.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поробити — пороби́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поробити — п. ф. НІЧОГО НЕ ПОРОБИШ, нічого не вдієш <�зробиш>, у. нема ради. Словник синонімів Караванського
  3. поробити — [поробитие] -роубл'у, -обиеш, -обл'ат'; нак. -би, -роуб'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. поробити — -роблю, -робиш; мн. пороблять; док. 1》 перех. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. 2》 перех. Повністю виконати яку-небудь роботу, сукупність дій; здійснити що-небудь, упоратися з чимсь. || У сполуч. з деякими іменниками у знах. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. поробити — ПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. поро́блять; док. 1. що. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав (І. Котляревський); Сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови (І. Словник української мови у 20 томах
  6. поробити — НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?... Словник синонімів української мови
  7. поробити — ПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. поро́блять; док. 1. перех. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав (Котл. Словник української мови в 11 томах