поробити

ПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. поро́блять; док.

1. що. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості.

Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав (І. Котляревський);

Сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови (І. Нечуй-Левицький);

Дами з допомогою кріпосних фризерів [перукарів] .. поробили собі пишні зачіски (О. Полторацький).

2. що. Повністю виконати яку-небудь роботу, сукупність дій; здійснити що-небудь, упоратися з чимсь.

– Якби не той каторжний кнур, бодай він луснув, я б досі все діло поробила, – казала Мотря (І. Нечуй-Левицький);

Мати примушувала його спочатку поробити шкільні завдання, а потім гуляти (Л. Смілянський);

[Чіп:] Де взять часу, де сили, щоб оту Невільницьку роботу поробить! (І. Кочерга);

// У сполуч. з деякими іменниками у знах. в. уживається в знач.: виконати, здійснити те, що виражено іменником.

Не маю спромоги відновити свої враження, поробити потрібні студії, знайти час для більшої праці (М. Коцюбинський).

3. розм. Працювати якийсь час.

Там [у монастирі] я півроку поробила та й знову на волі (Панас Мирний);

Грабарська артіль поробила на Дніпробуді осінь і зиму, а під весну повернулася в село (С. Голованівський).

4. що, розм. Учинити що-небудь (перев. погане, варте осуду); накоїти.

Плаче [панночка] та на свою долю нарікає: – Що се я поробила! Що се я починила! (Марко Вовчок);

Говорив Іван несміливо, підозріваючи, чи Панько часом не поробив щось тут у місті, а тепер хоче перебратися, аби його не пізнали (Л. Мартович).

5. що. Зробити, вдіяти що-небудь стосовно когось, чогось; вплинути на кого-небудь, справитися з чимсь.

– Я з ним нічого поробить не можу, шановний вчителю. У мене серце аж крається, що він на згубу йде (Леся Українка);

Темнота й темнота без кінця, без краю – що ж проти неї поробиш (Г. Хоткевич).

6. кого, що, кого ким – чим і з кого кого – що, рідко без дод. Змінити соціальне становище, поліпшити або погіршити матеріальний стан і т. ін. багатьох.

– Либонь уже хотять з мужиків поробити панів – якесь земство видумали! (Панас Мирний);

Синів любив Корній дуже, і смерть їх важка йому була: він їм дбав господарство, думав їх людьми, хазяїнами поробити (Б. Грінченко);

– Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (А. Головко);

// кого, що яким. Довести до якогось стану, надати кому-, чому-небудь певних якостей, властивостей.

– Чи не можна .. випекти залізом той біль і поробити веселими людей по світі? (Ю. Яновський);

// міф. Перетворити, обернути багатьох на кого-, що-небудь.

– До нас було Турн докосився І байдаки всі попалив. Та Зевс, спасибі, поспішився, Як бач, мавками поробив (І. Котляревський).

7. кому, розм. Чаклуванням наслати хворобу, нещастя на кого-небудь; чарами викликати кохання до когось.

Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому .. Поховали (Т. Шевченко);

Коли він приляже на канапі, а мати .. поглядає на нього своїми темними пронизливими і ніби очужілими очима.., – синові часом здається, що вона й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє “поробити”... (О. Гончар).

Нічо́го не зро́биш (не поро́биш) <�Що [ж ти] зро́биш (поро́биш)> див. зроби́ти;

(1) Нічо́го не поро́биш – уживається на означення неможливості вчинити так, як хочеш, необхідності примиритися з тим, що є.

Нудота читати, та нічого не поробиш (Панас Мирний);

– Коли треба їхати, то треба. Нічого не поробиш (Г. Коцюба);

(2) Що ж [ти] поро́биш – уживається на означення безпорадності, неможливості вдіяти, змінити що-небудь.

Що ж поробиш, коли розум з серцем не завжди живе у згоді (М. Коцюбинський);

Павло в неї не з останніх .. Він таки рук не жаліє і не з лінивих, а що трохи сонько, то що ж поробиш? Такий удався (Григорій Тютюнник).

◇ (3) Пороби́ти старця́ми кого – зробити кого-небудь дуже бідним, змушуючи часом і жебракувати.

Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (А. Головко).