1. Великий тлумачний словник сучасної мови

поробити

пороби́ти

-роблю, -робиш; мн. пороблять; док.

1》 перех. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості.

2》 перех. Повністю виконати яку-небудь роботу, сукупність дій; здійснити що-небудь, упоратися з чимсь.

|| У сполуч. з деякими іменниками у знах. в. уживається в знач.: виконати, здійснити те, що виражено іменником. Поробити візити.

3》 неперех., розм. Працювати якийсь час.

4》 перех., розм. Учинити що-небудь (перев. погане, варте осуду); накоїти.

5》 перех. Зробити, вдіяти що-небудь стосовно когось, чогось; вплинути на кого-небудь, упоратися з чимсь.

Нічого не поробиш — уживається на означення неможливості вчинити так, як хочеш, необхідності примиритися з тим, що є.

Що ж [ти] поробиш — уживається на означення безпорадності, неможливості вдіяти, змінити що-небудь.

6》 перех., кого ким – чим і з кого кого – що, рідко без додатка. Змінити соціальне становище, поліпшити або погіршити матеріальний стан і т. ін. багатьох.

|| кого, що яким. Довести до якогось стану, надати кому-, чому-небудь певних якостей, властивостей.

|| міф. Перетворити, обернути багатьох на кого-, що-небудь.

7》 неперех., кому, розм. Чаклуванням наслати хворобу, нещастя на кого-небудь; чарами викликати кохання до когось.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поробити — пороби́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. поробити — п. ф. НІЧОГО НЕ ПОРОБИШ, нічого не вдієш <�зробиш>, у. нема ради. Словник синонімів Караванського
  3. поробити — [поробитие] -роубл'у, -обиеш, -обл'ат'; нак. -би, -роуб'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. поробити — ПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. поро́блять; док. 1. що. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав (І. Котляревський); Сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови (І. Словник української мови у 20 томах
  5. поробити — НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено?... Словник синонімів української мови
  6. поробити — ПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. поро́блять; док. 1. перех. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав (Котл. Словник української мови в 11 томах
  7. поробити — Поробити, -блю́, -биш гл. 1) Сдѣлать (во множествѣ). Понакладали гори скель, ніби так сам Господь їх поробив. Стор. МПр. О6. Поробили собі маленькі списи. ЗОЮР. І. 285. 2) Причинить болѣзнь злой волей или какимъ либо чародѣйскимъ дѣйствіемъ. Мил. 34. Словник української мови Грінченка