1. Словник української мови Грінченка

підпадати

Підпада́ти, -да́ю, -єш

сов. в. підпасти, -паду́, -де́ш, гл.

1) Падать понемногу, прибавляться, прибавиться. Сніг підпадає потроху.

2) Падать, пасть подъ что. То він біжить, підбігає і пожар під ноги підпадає. КС. 1882. XII. 499.

3) Только сов. в. — на. Походить, быть похожимъ. Прізвище підпада на щось з їжі. Лебед. у.

4) — під. Подчиняться, подчиниться.

5) — під мислі. Нравиться, понравиться. Ой ти мені, вражий сину, під мисленьки не підпав. Чуб. V. 843.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. підпадати — підпада́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. підпадати — (під що) підлягати чому, зазнавати чого; (під вплив) потрапляти; (під настрій) заражатися чим. Словник синонімів Караванського
  3. підпадати — -аю, -аєш, недок., підпасти, -аду, -адеш, док., під що, рідше чому. Зазнавати дії чого-небудь. || у сполуч. зі сл. влада, гніт і т. ін. Потрапляти в залежність від кого-, чого-небудь, наражатися на щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. підпадати — ПІДПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДПА́СТИ, аду́, аде́ш, док., під що, рідше чому. Зазнавати дії чого-небудь. Далі форма робить оборот на сто вісімдесят градусів, .. підпадаючи по дорозі відповідному тисненню повітря (П. Панч); // у сполуч. зі сл. Словник української мови у 20 томах
  5. підпадати — ОПИНИ́ТИСЯ (з'явитися де-небудь несподівано або випадково; виявитися в незручному, невигідному становищі), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ПОПА́СТИСЯ, НАЛУЧИ́ТИ розм., УЧИНИ́ТИСЯ (ВЧИНИ́ТИСЯ) діал.; ПІДПА́СТИ (стати залежним від кого-, чого-небудь). — Недок. Словник синонімів української мови
  6. підпадати — Підпада́ти, -пада́ю, -да́єш; підпа́сти, -паду́, -де́ш під що Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. підпадати — ПІДПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДПА́СТИ, аду́, аде́ш, док., під що, рідше чому. Зазнавати дії чого-небудь. Далі форма робить оборот на сто вісімдесят градусів,.. підпадаючи по дорозі відповідному тисненню повітря (Панч, II, 1956, 71); // у сполуч. із сл. Словник української мови в 11 томах