1. Словник української мови Грінченка

роззичити

Роззича́ти, -ча́ю, -єш

сов. в. роззи́чити, -чу, -чиш, гл. Раздавать, раздать въ долгъ. Злишні гроші роззичали, сли хто потребував позички. МУЕ. III. 58.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. роззичити — роззи́чити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. роззичити — див. роззичати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. роззичити — РОЗЗИ́ЧИТИ див. роззича́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. роззичити — ПОЗИЧА́ТИ (давати щось у борг, у тимчасове користування кому-небудь), БОРГУВА́ТИ розм., ВИЗИЧА́ТИ заст., ЗИ́ЧИТИ діал.; РОЗПОЗИЧА́ТИ, РОЗЗИЧА́ТИ (РОЗЗИ́ЧУВАТИ) рідше (багатьом). — Док.: пози́чити, поборгува́ти, ви́зичити, розпози́чити, роззи́чити. Словник синонімів української мови
  5. роззичити — Роззи́чити, -зи́чу, -зи́чиш, -чать; роззи́ч, роззи́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. роззичити — РОЗЗИ́ЧИТИ див. роззича́ти. Словник української мови в 11 томах