1. Словник української мови Грінченка

управляти

Управляти, -ляю, -єш

сов. в. управити, -влю, -виш, гл.

1) Вставлять, вставить, вдѣлать. Вподовж стіни управлена.... рулка. Мнж. 134.

2) Покончить, сдѣлать, убрать. Коситься легко.... за день і управили ті п'ятдесят, чи шо, десятин. Мнж. 127.

3) — до чого, у що́. Обучать, обучить чему. Наші хлібороби не дуже квапляться дітей своїх у ремество вправляти. К. (О. 1861. І. 313).

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. управляти — управля́ти 1 дієслово недоконаного виду доводити до ладу розм. управля́ти 2 дієслово недоконаного виду керувати управля́ти 3 дієслово недоконаного виду вставляти Орфографічний словник української мови
  2. управляти — Управля́ти. 1. Вирощувати Виноград управляють лиш в Сучавскім повіті. В тій справі служила Рада культури краєвої порадами і научними викладами (Товариш, 1908, 211); Стручкові можуть лиш тогди зовсім розвинути ся, як мають в земли подостатком вапна. Українська літературна мова на Буковині
  3. управляти — див. керувати Словник синонімів Вусика
  4. управляти — УПРАВЛЯ́ТИ¹ (ВПРАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УПРА́ВИТИ (ВПРА́ВИТИ), влю, виш; мн. упра́влять; док., розм. 1. кого, що. Виконувати, завершувати якусь роботу, справу; надавати кому-небудь належного вигляду, задовольняти його потреби... Словник української мови у 20 томах
  5. управляти — I (вправляти), -яю, -яєш, недок., управити (вправити), -влю, -виш; мн. управлять; док., перех., розм. 1》 Виконувати, завершувати якусь роботу, справу; надавати кому-небудь належного вигляду, задовольняти його потреби; доводити до ладу що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. управляти — ОБРОБЛЯ́ТИ (готувати землю для посіву, садіння чого-небудь, виконувати цикл сільськогосподарських робіт на полі, городі і т. ін.), ПО́РАТИ, ОБРО́БЛЮВАТИ рідше, УПРАВЛЯ́ТИ (ВПРАВЛЯ́ТИ) розм. — Док.: оброби́ти, попо́рати, упорати, упра́вити (впра́вити). Словник синонімів української мови
  7. управляти — УПРАВЛЯ́ТИ¹ (ВПРАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УПРА́ВИТИ (ВПРА́ВИТИ), влю, виш; мн. упра́влять; док., перех., розм. 1. Виконувати, завершувати якусь роботу, справу; надавати кому-небудь належного вигляду, задовольняти його потреби... Словник української мови в 11 томах