1. Словник української мови Грінченка

ціпочок

Ціпок, -пка

м.

1) Палка, трость, посохъ. Маркев. 123. Рудч. Ск. II. 10. На плечах торбина, в руці ціпок, а на другій заснула дитина. Шевч. 79. Ціпком все землю колупав. Котл. Ен. II. 74.

2) Хворостина, прутъ. Шух. І. 110.

3) = шинка 2. МУЕ. ІІІ. 25. Шух. І. 256.

4) = шофта. МУЕ. ІІІ. 25.

5) Въ оборо́зі (см). тоже, что и бильце. (см. бильце 10). Вх. Зн. 42.

6) = шабель [щабель]. Вх. Зн. 78. ум. ціпо́чок. Рудч. Ск. І. 109.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ціпочок — ЦІПО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до ціпо́к 2. А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде. Аж ось і сам старий іде З ціпочком тихо попід тином (Т. Шевченко); Порипуючи протезом і спираючися на ціпочок, Джонс ішов шумливою вулицею (І. Словник української мови у 20 томах
  2. ціпочок — ціпо́чок іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. ціпочок — -чка, ч. Зменш. до ціпок 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. ціпочок — ЦІПО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до ціпо́к 2. А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде. Аж ось і сам старий іде З ціпочком тихо попід тином (Шевч. Словник української мови в 11 томах