1. Словник української мови Грінченка

і

I. І

сз. II. Був собі чоловік, і все його жінка слабувала. Рудч. Ск. І. 168. Як Бог дасть, то і в вікно подасть. посл. І вітер не віє, і сонце не гріє. н. п. І виходила до його вся земля. Єв. Мр. І. 5. І де ті люде тут возьмуться. Шевч. 339. Между двумя гласными и послѣ гласной сокращается въ II. Як не зароблю, то лежатиму поки й опухну. ЗОЮР. І. 11. Стала їсти й пити. Шевч. 352. Далі вже й під Київ підступав. ЗОЮР. І. 3.

---------------

II. І

меж.

1) Выражаетъ удивленіе. І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, що тілько в казці росказать. Гліб. І! що тепер із ним зробилось! Де в біса й сила тая ділась. Гліб. А жіночку свою любив і Господи єдиний! Шевч. 526.

2) І вже! Выражаетъ печаль, отсутствіе надежды: Эхъ! увы! Йди, доню, гуляти!... — І вже, моя мати, мені не гуляти. Хата, 11. І вже, не справить горбатого могила. Ном. № 3221.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. І — I Як назва літери вживається в с. р.: мале і; як назва звука вживається в ч. р.: голосний і. II І, Й, спол. Уживаються для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць (однорідних членів речення, цілих речень), для поєднання членів речення і речень. Літературне слововживання
  2. і — І² (Й), спол. I. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць. 1. Поєднує однорідні члени речення. Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Словник української мови у 20 томах
  3. і — і 1 сполучник незмінювана словникова одиниця і 2 частка незмінювана словникова одиниця і 3 вигук незмінювана словникова одиниця рідко Орфографічний словник української мови
  4. і — і: ◊ і не вми́лася до <�кого, чого> → вмитися ◊ і я би міг, та не дав мені́ Біг = Біг і́берок жакет (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. і — I невідм., с. Дванадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "і". Ставити (поставити) крапку (крапки) над "і" — а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим; б) доводити до логічного завершення. II 1. (й), спол. єднальний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. і — Одиниця уявна. Універсальний словник-енциклопедія
  7. І — І, сп.; і вимовляємо та пишемо завжди між двома приголосними: У нас і без госте́й так, а також на початку речення Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. і — І¹, невідм., сер. Одинадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука «і». ♦ Ставити (поставити) крапку (крапки) над «і»: а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим. Поговорити було про що. Словник української мови в 11 томах