1. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»

свідчити

1. Свідчити, а не давати показання

Дієслово свідчити (свідчення) наші засоби масової інформації нерідко замінюють незграбним словосполученням давати показання (копія російської форми). Цей мовний динозавр потрапив навіть у тексти офіційних документів, що дуже прикро.

2. Свідчити – показувати

Свідчити можна про наявність або, навпаки, брак чого-небудь, однак коли йдеться про те, як відбувається щось, до місця буде дієслово показує. Наприклад, “Такі досягнення свідчать про сумлінність і наполегливість школярів”, але “Такі досягнення показують, як сумлінно і наполегливо вчилися школярі”.

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. свідчити — сві́дчити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. свідчити — (- хист) говорити, промовляти, вказувати на; (повагу) засвідчувати, висловлювати; (на суді) давати свідчення <�покази>; з. свідкувати, висвідчати. Словник синонімів Караванського
  3. свідчити — [св’іджчиетие] -чу, -чиеш; нак. св'іджч, св'іджчтеи і св'іджчие, св'іджч'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. свідчити — -чу, -чиш, недок., перех. і неперех. 1》 Будучи свідком, очевидцем чи обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь. || Повідомляти, стверджувати що-небудь (у книгах, документах). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. свідчити — СВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Будучи свідком, очевидцем або обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь. Підпілля в Києві заслуговує на спеціальну наукову роботу .. Я спробую відновити, як воно було. Словник української мови у 20 томах
  6. свідчити — ЗАВІРЯ́ТИ (юридично оформляти печаткою і підписом документи, стверджуючи їх правильність, достовірність), ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, СВІ́ДЧИТИ рідко. — Док.: заві́рити, засві́дчити, посві́дчити. — Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса (І. Словник синонімів української мови
  7. свідчити — Сві́дчити, -чу, -чиш, -чать; сві́дчи, сві́дчіть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. свідчити — СВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і неперех. 1. Будучи свідком, очевидцем або обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь. Підпілля в Києві заслуговує на спеціальну наукову роботу.. Словник української мови в 11 томах
  9. свідчити — Свідчити, -чу, -чиш гл. Свидѣтельствовать, показывать, давать показаніе. Московка свідчила, що він був там тоді; як батька били. Канев. у. Недоїдки свідчили, що тут були люде. Св. Л. 223. Йшла фальшивим свідком свідчити. Гол. IV. 543. Святеє писаніе свідчить-висвідчає. АД. І. 185. Словник української мови Грінченка