свідчити
СВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і неперех.
1. Будучи свідком, очевидцем або обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь.
Підпілля в Києві заслуговує на спеціальну наукову роботу.. Я спробую відновити, як воно було. Історичні факти треба зберігати. А наші залізничники перед вами ще не свідчили? О, вони чи не найбільш од усіх зробили! У них був підпільний райком партії… (Ю. Янов., II, 1954, 15);
Як свідчать товариші Сергія Мироновича [Кірова], він мало бував у штабах, а все більше на фронті (Тич., III, 1957, 23);
// Повідомляти, стверджувати що-небудь (у книгах, документах).
Цей час [70-і роки XIX ст.] в Галичині був самим мертвим, як свідчать історики (Коцюб., III, 1956, 29);
Енциклопедія свідчила, що проказа має досить довгий інкубаційний період (Смолич, І, 1958, 88).
Сві́дчити пова́гу (подя́ку, симпа́тію і т. ін.) кому — висловлювати кому-небудь свою повагу, подяку, симпатію і т. ін.
Свідчу Вам, дорогий Добродію, свою повну симпатію і найсердечніші бажання здоров’я та сили (Коцюб., III, 1956, 263).
2. Бути, служити свідченням, доказом чого-небудь; доводити щось.
Ви [Л. О. Яновська] великий майстер у виборі сюжетів, про що свідчать хоч би прислані до альманаху оповідання й комедія (Коцюб., III, 1956, 243);
Які глибокі були в нього [О. С. Пушкіна] враження від української природи — свідчить знаменитий уступ у.. «Полтаві» — «Тиха украинская ночь» (Рильський, III, 1955, 191);
Артем був певен, що гайдамаки кинуться принаймні до цього місця, де було обстріляно їхній роз’їзд. За це свідчили і кулі, що пролітали над головою (Головко, II, 1957, 568).
3. юр. Давати показання на суді або на допиті як свідок.
[Перун:] Було йти там на суд та свідчити за своїм Казидорогою (Фр., IX, 1952, 386);
— Тарас свідчив, що впізнав в палеонтологові пасажира, з яким познайомився в поїзді (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 232).
Кри́во сві́дчити див. кри́во;
Сві́дчити під прися́гою див. прися́га.
4. Офіційно підтверджувати дійсність, істинність чого-, кого-небудь; підписом або печаткою завіряти що-небудь.
Свідчити підпис; Свідчити особу.
Значення в інших словниках
- свідчити — 1. Свідчити, а не давати показання Дієслово свідчити (свідчення) наші засоби масової інформації нерідко замінюють незграбним словосполученням давати показання (копія російської форми). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- свідчити — сві́дчити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- свідчити — (- хист) говорити, промовляти, вказувати на; (повагу) засвідчувати, висловлювати; (на суді) давати свідчення <�покази>; з. свідкувати, висвідчати. Словник синонімів Караванського
- свідчити — [св’іджчиетие] -чу, -чиеш; нак. св'іджч, св'іджчтеи і св'іджчие, св'іджч'іт' Орфоепічний словник української мови
- свідчити — -чу, -чиш, недок., перех. і неперех. 1》 Будучи свідком, очевидцем чи обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь. || Повідомляти, стверджувати що-небудь (у книгах, документах). Великий тлумачний словник сучасної мови
- свідчити — СВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. Будучи свідком, очевидцем або обізнаною у певній справі особою, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь. Підпілля в Києві заслуговує на спеціальну наукову роботу .. Я спробую відновити, як воно було. Словник української мови у 20 томах
- свідчити — ЗАВІРЯ́ТИ (юридично оформляти печаткою і підписом документи, стверджуючи їх правильність, достовірність), ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, СВІ́ДЧИТИ рідко. — Док.: заві́рити, засві́дчити, посві́дчити. — Дам вам вексель, завірю його в нотаріуса (І. Словник синонімів української мови
- свідчити — Сві́дчити, -чу, -чиш, -чать; сві́дчи, сві́дчіть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- свідчити — Свідчити, -чу, -чиш гл. Свидѣтельствовать, показывать, давать показаніе. Московка свідчила, що він був там тоді; як батька били. Канев. у. Недоїдки свідчили, що тут були люде. Св. Л. 223. Йшла фальшивим свідком свідчити. Гол. IV. 543. Святеє писаніе свідчить-висвідчає. АД. І. 185. Словник української мови Грінченка