вголос
ВГОЛОС (УГОЛОС) – В (У) ГОЛОС
Вголос (уголос), присл. Так, що можна чути; голосно. Гафійка подумала вголос (М.Коцюбинський); Вона читає вголос (Л.Первомайський); Лист дихав загадкою і говорив про те, про що не вільно вголос сказати (Д.Бедзик); Серйозна проза, навіть якщо вона й геніальна, майже не сприймається, коли її читати вголос (А.Дімаров).
В (у) голос, ім. з прийм. Раптом чую... гукає мене сталевар. Я вслухаюся в голос (М.Нагнибіда); Всі голоси зливаються в один голос – в голос невиразної тяжкої туги (Панас Мирний).
Джерело:
Словник-довідник з українського літературного слововживання
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вголос — вго́лос прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- вголос — пр., наголос, голосно, с. на повний голос, на повні груди. Словник синонімів Караванського
- вголос — (уголос), присл. Так, що можна чути, голосно (говорити, сміятися, плакати, читати, думати і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- вголос — ВГО́ЛОС (УГО́ЛОС), присл. Так, що можна чути (говорити, сміятися, плакати, читати, думати і т. ін.). Дворові не шепталися, а вголос гомоніли між собою, що як не крути, а правда своє візьме (Панас Мирний)... Словник української мови у 20 томах
- вголос — Вго́лос (голосно), присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вголос — ВГО́ЛОС (УГО́ЛОС), присл. Так, що можна чути, голосно (говорити, сміятися, плакати, читати, думати і т. ін.). Дворові не шепталися, а вголос гомоніли між собою, що як не крути, а правда своє візьме (Мирний, IV, 1955, 209)... Словник української мови в 11 томах