в’яз
В’ЯЗ – В’ЯЗЬ – ЯЗ – В’ЯЗИ
В’яз, -а, ч. Листяне дерево.
В’язь1, -я, ор. -ем, ч. Прісноводна риба родини коропових. – Пам’ятаєш, якого ти в’язя вранці підсік на вудочку? – "Пам’ятаю... Ти зловив, а я лишень до берега підвів, до підсаки" (Є.Гуцало).
В’язь2, -і, ор. -ззю, ж. Спосіб скріплювання дерев’яних частин будівлі; зав’язь; вид старовинного декоративного письма.
Яз, язу. Пліт, частокіл впоперек річки, затоки, в які вставляють вершу чи ятір.
В’язи, -ів, мн. розм. Шия: скрутити (зламати) в’язи. Голова у неї, наче в п’яної, хиталася, не держалася на в’язах (Панас Мирний); Глянула на нього: такий повний, червоний, в’язи товсті (А.Тесленко).
Джерело:
Словник-довідник з українського літературного слововживання
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- в’яз — в’яз, в’язь, яз, в’язи В’яз – листяне дерево. В’язь – прісноводна риба родини коропових; спосіб скріплення дерев’яних частин будівлі; зав’язь; вид старовинного декоративного письма. Яз – пліт, частокіл упоперек річки, затоки, в які вставляють вершу чи ятір. В’язи – шия. Скрутити в’язи. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- в’яз — В’ЯЗ, а, ч. Листяне дерево (іноді кущ) з нерівнобокими листками та міцною деревиною. В’язи покрили свої голови брунатно-рожевими кучерями і злилися в ціле море м’якої вовни (Коцюб., II, 1955,. Словник української мови в 11 томах