1. Літературне слововживання

наверху

НАВЕРХУ – НА ВЕРХУ, НА ВЕРСІ

Наверху, присл. У верхній частині, на поверхні чогось; розм. – вгорі тощо. Нехай буде наверху піна, але під нею мусить в келиху грати чисте вино (М.Коцюбинський); Вони тепер там, наверху, повзли метр за метром все вище і вище між розпеченим камінням (О. Гончар).

На верху, на версі, ім. з прийм. Щовечора, було, він жде качиних зграй, Своєю постаттю темніючи важкою Аж на верху млина (М.Рильський).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наверху — наверху́ прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. наверху — див. угорі Словник синонімів Вусика
  3. наверху — присл. 1》 У верхній частині чого-небудь. || На поверхні чого-небудь. || На верхньому поверсі будинку. || перен., розм. В організації, що стоїть вище в ієрархії. 2》 розм. Вгорі, у височині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. наверху — Угорі, нагорі, горою Словник чужослів Павло Штепа
  5. наверху — НАВЕРХУ́, присл. 1. У верхній частині чого-небудь. Сидить [син] аж наверху, біліє чубчиком і щось клепає (О. Гончар); // На поверхні чого-небудь. Він розуміє, без прози трудно прожити. Словник української мови у 20 томах
  6. наверху — ВГОРІ́ (УГОРІ́) (у верхній, горішній частині чогось), НАГОРІ́, ЗВЕ́РХУ, НАВЕРХУ́. Вона рвала його (комиш), ламала, крутила.., а він згинавсь, упирався, зчіплювався вгорі китицями (М. Словник синонімів української мови
  7. наверху — НАВЕРХУ́, присл. 1. У верхній частині чого-небудь. Сидить [син] аж наверху, біліє чубчиком і щось клепає (Гончар, Тронка, 1963, 90); // На поверхні чого-небудь. Він розуміє, без прози трудно прожити. Словник української мови в 11 томах