узбіччя

р. мн. -іч. 1. Бічна частина дороги, шосе тощо; смуга вздовж дороги; край лісу, поля та ін., а також переносно. Степан Пасюга з’їхав на узбіччя дороги, заглушив мотор... (Є.Гуцало); Сніг майже зійшов, дороги протряхли, йти було легко, особливо узбіччям (І.Копиленко); Ліс густішав. Модрину заступила ялина, що густо, як щетиною, укрила узбіччя (В.Гжицький); Часом те звичайне явище ми шукаємо не в самій гущавині бурхливих подій, а десь на його притемнених узбіччях (І.Ле). 2. Схил гори, височини, насипу. А в глибині бухти розсипалися на узбіччі гори білі саклі (З.Тулуб); Микола Івасюк знає в горах кожну галявину. Знає кожну яругу, всі узбіччя, видолинки (І.Чендей); Мартинюк поволі йшов берегом, понад крутим узбіччям (Л.Дмитерко).

Пох. узбічний (узбічна алея, узбічна вуличка, узбічна дорога).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. узбіччя — узбі́ччя іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. узбіччя — (дороги) край; (гори) СХИЛ, узгір'я; р. узбочина. Словник синонімів Караванського
  3. узбіччя — [узб’іч':а] -ч':а, р. мн. -б'іч Орфоепічний словник української мови
  4. узбіччя — УЗБІ́ЧЧЯ, я, с. 1. Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін. Брук був такий розбитий, що шофер об'їжджав його узбіччям (О. Копиленко); Хоча була й північ, спати не хотілось. Словник української мови у 20 томах
  5. узбіччя — -я, с. 1》 Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін. || Край лісу, поля і т. ін. 2》 Схил гори, височини, насипу тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. узбіччя — СХИЛ (похила, спадиста поверхня чого-небудь), УКІ́С (ВКІС), СПАД, У́ХИЛ, УЗБІ́ЧЧЯ, ОБОЧИНА, РОЗКА́Т рідше, ПОКА́Т (ПОКІ́Т) рідше, ЗБІЧ діал., ЗБІ́ЧЧЯ діал., СПО́ХІВ діал.; УЗГІ́Р'Я (ВЗГІ́Р'Я), ВІ́ДКИД діал. Словник синонімів української мови
  7. узбіччя — Узбіччя, -ччя, -ччю; -біччя, -біч, -біччям, по-біччях Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. узбіччя — УЗБІ́ЧЧЯ, я, с. 1. Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін. Брук був такий розбитий, що шофер об’їжджав його узбіччям (Коп., Земля.. Словник української мови в 11 томах
  9. узбіччя — Узбіччя, -чя с. на узбіччі. Въ сторонѣ. Конст. у. Словник української мови Грінченка