чоловік

ЧОЛОВІК – ЛЮДИНА

Чоловік, -а. 1. Особа чоловічої статі. За столом сидів смуглявий, довгобразий та сухорлявий чоловік (І.Нечуй-Левицький). 2. Одружена особа стосовно до своєї дружини. Чоловік її давно помер (Марко Вовчок). 3. розм. Те саме, що людина. – Ех, каже приказка: кожен чоловік кує своє щастя. Чорти його кують, а чоловік тільки у міх дме (А.Головко). 4. Уживається при лічбі, вказуванні на певну кількість людей. Було їх [утікачів] там чоловіка з тридцять (М.Коцюбинський); На низькому помості з дощок, прикрившись звірячими шкурами, лежало кілька чоловік (С.Скляренко).

Пох. чоловічий.

Людина. Одна із суспільних істот, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають свідомість, володіють членороздільною мовою, виробляють і використовують знаряддя праці тощо.

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чоловік — Чолові́к, -ка, -кові, -ві́че! -віки́, -вікі́в і (після числівн.) -ві́к, -ві́ка́м. П’ять чолові́к і п’ять чолові́ка Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. чоловік — ЧОЛОВІ́К, а, ч. 1. Особа чоловічої статі; протилежне жінка. За столом сидів смуглявий, довгобразий та сухорлявий чоловік (Н.-Лев., VI, 1966, 327); Один молодий чоловік, утомившись стрибанням через козла, одійшов набік і почав надягати на себе сюртук... Словник української мови в 11 томах
  3. чоловік — [чолоув’ік] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, кл. -в'ічеи, мн. -в'ікие/-лов'іки, -в'ік'іў/-лов'ік'іў два чолоув'ікие Орфоепічний словник української мови
  4. чоловік — ЧОЛОВІ́К, а, кл. і́че, ч., мн. і́ки́, і́кі́в. 1. Особа чоловічої статі; протилежне жінка. За столом сидів смуглявий, довгобразий та сухорлявий чоловік (І. Словник української мови у 20 томах
  5. чоловік — Аби чоловіка розпізнати, треба його за серце взяти. Треба йому допекти, щоб побачити його злість. Громада великий чоловік. Громада може багато добра зробити. З літами чоловік гіркне. На старости літ чоловік стає песимістом, непривітним, та вибагливим. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. чоловік — -а, ч. 1》 Особа чоловічої статі; прот. жінка. 2》 Одружена особа стосовно до своєї дружини. 3》 Те саме, що людина. || Уживається при лічбі, вказівці на певну кількість людей. Божий чоловік заст. — прочанин, паломник, юродивий. 4》 заст. Селянин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. чоловік — Чоловік, -ка м. 1) Человѣкъ. Перелічив — аж сорок чоловіка. Рудч. Ск. II. 141. Оце вже стало їх шість чоловіка. Чуб. II. 96. 2) Вообще мужчина. Ляхи так одуріють, що жінки між ними стануть розумніші од чоловіків. Стор. МПр. 46. 3) Женатый человѣкъ. Словник української мови Грінченка
  8. чоловік — чолові́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  9. чоловік — I батько, благовірний, ґазда, годувальник (давнє), господар, любий, милий, мій (в устах дружини: "А мій захотів..."), муж, нелюб (чоловік, якого не кохає жінка), старий, хазяїн, чоловічок Фразеологічні синоніми: домашній тиран (жарт.); моя половина; сильна стать II див. людина Словник синонімів Вусика
  10. чоловік — 1. людина, мужчина 2. це див. муж, супруг Словник чужослів Павло Штепа
  11. чоловік — Бо́жий чолові́к, заст. Паломник, прочанин; юродивий. Божий чоловік положив Петрусеві на голову руку да й каже: — Добрий козак; по батькові пішов (П. Куліш); — Данила Бульбаша не знали?... Фразеологічний словник української мови
  12. чоловік — (людина чоловічої статі) розм. мужчина, чолов'яга, дядько, мужик; (одружений, щодо своєї дружини) дружина, подружжя, муж. Словник синонімів Полюги
  13. чоловік — чоловік (чло́вік) 1. людина (м, ср, ст): Уклад травленя у чоловіка представляється як канал 6-7 метрів довгий. Коли сей канал є всюди свобідний і отвертий... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  14. чоловік — Не жінка, р. мужчина; (законний) дружина, подружжя, ф. старий, мій, р. муж; ЖМ. людина, особа; ЕВ. не пан, селянин; чоловічок, чолов'яга, чоловічище. Словник синонімів Караванського
  15. чоловік — ЛЮДИ́НА (особа як втілення високих моральних і інтелектуальних властивостей), ОСОБИ́СТІСТЬ, ІНДИВІДУА́ЛЬНІСТЬ, ЧОЛОВІ́К, ДУША́, ІНДИВІ́Д книжн., ІНДИВІ́ДУУМ книжн., СУБ'Є́КТ розм., ПЕРСО́НА уроч., заст., ірон.; ЕЛЕМЕ́НТ розм. (про особу перев. Словник синонімів української мови