ЄФРЕМОВ Сергій Олександрович

ЄФРЕ́МОВ Сергій Олександрович

• ЄФРЕМОВ Сергій Олександрович

[псевд. і крипт. — С. Є., Ромул, С. Охріменко, Spectator, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Сергій, С. Ситковецький, Липовчанин, Земець, С. Александрович, Киянин, Волосар, Гр. Лановий, П. Устяк; 6.Х 1876, с. Пальчик, тепер Катеринопільського р-ну Черкас. обл. — 31.III 1939, Вологда (?)]

- укр. публіцист, літературознавець, критик, громад.-політ. діяч, академік (з 1919) і віце-президент ВУАН (з 1922). Нар. в сім'ї священика. Навчався в Київ. духовній семінарії, закінчив 1901 юрид. ф-т Київ. ун-ту. Входив до київ. Громади, обстоюючи переважно неонародницькі ідеї. Організатор Укр. радикально-демокр. партії (УРДП), Товариства українських поступовців (ТУГІ) і Укр. партії соціалістів-федералістів (УПСФ), активний діяч Центральної ради. Брав діяльну участь у редагуванні газет "Громадська думка", "Рада", "Нова рада", журн. "Нова громада". Брав участь у розробці концепції укр. державності, укр. національної освіти і культури. Деякий час перебував на Зх. Україні, зокрема у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). 1921 повернувся на Рад. Україну. З 1923 завідував істор.-філол. відділом ВУАН, був головою Комісії для видання пам'яток новітнього укр. письменства, Комісії для складання "Біографічного словника діячів України", ради Історико-літературного товариства. Літ. діяльність почав 1895 оповіданнями для дітей, опубл. у журн. "Дзвінок". Надр. бл. 3 тис. статей та рецензій у різних період. виданнях: "Зоря", "Правда", "Киевская старина", "Записки Наукового товариства імені Шевченка", "Літературно-науковий вістник", "Киевское слово", "Волинь", "Жизнь и искусство", "Нова громада", "Русское богатство", "Przegląd Krajowy", "Ukrainische Rundschau", "Дніпрові хвилі", "Рада", "Основа" (Одеса), "Промінь", "Украинская жизнь", "Наше минуле", "Україна", "Записки історично-філологічного відділу ВУАН", "Література" та ін. Є. — активний популяризатор і організатор літ. процесу на Україні. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та ін., цінних своїм фактичним матеріалом. У численних статтях та книжках, особливо в "Історії українського письменства" (1911; 4-е вид. — 1924) прагнув виявити провідні, на його думку, для укр. л-ри риси: боротьбу за свободу людини, рух нац.-визв. ідеї, поступове наростання "течії народності в змісті і формі". Розглядаючи творчість письменників 19 ст. передусім з точки зору вираження в ній соціальних запитів трудових верств, Є. недооцінював значення естетич. аналізу. В укр. книжній л-рі 17 — 18 ст. він неправомірно вбачав лише схоластику. Гостро критикуючи модерністів за їхню відірваність від соціальних проблем, він, однак, не збагнув нові тенденції в худож. мисленні поч. 20 ст. Стаття Є. "У пошуках нової краси" ("Киевская старина", 1902, кн. 10 — 12), у якій до модерністів зараховувалися О. Кобилянська, Г. Хоткевич, Н. Кобринська, К. Гриневичева, викликала дискусію (виступи І. Франка, Г. Хоткевича, Лесі Українки). У той же час Є. одним з перших привітав талант В. Винниченка, О. Олеся, М. Івченка, схвально відгукнувся про творчість П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Хвильового, Т. Осьмачки. Чимало зробив для розширення істор.-літ. досліджень, у справі публікації джерелознавчих матеріалів з історії укр. л-ри. У ст. "Дорогою синтезу" (1923) подав перший історіографічний огляд укр. літературознавства. Здійснив ряд видань укр. класики (Л. Глібова, Є. Гребінки, Т. Шевченка, О. Кониського, І. Котляревського, М. Коцюбинського, Б. Грінченка) з власними передмовами. Упорядкував і видав антологію укр. л-ри "Вік" (т. 1 — 3) з докладними довідками про кожного з письменників. Під керівництвом та за безпосередньою участю Є. на Україні було опубл. кілька збірників матеріалів, присвячених декабристам, творчості Т. Шевченка, розпочато видання його літ. спадщини. Був гол. ред. 3-го тому "Російсько-українського словника" (1927). В 1923 — 29 регулярно вів "Щоденник" (про події наук. і літ. життя).

У повоєнні роки спадщина Є. вивчалася здебільшого зарубіж. літературознавцями (Ю. Бойком, Г. Костюком, П. Одарченком, Г. Грабовичем та ін.). Частина архіву Є. зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН УРСР, Архіві АН УРСР.

Незаконно репресований 1930 в результаті сфабрикованого процесу над т. з. Спілкою визволення України. Реабілітований 1989.

■ Літ.: Франко І. Принципи і безпринципність. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 34. К., 1981; Дорошенко В. Нова історія української літератури. "Літературно-науковий вістник", 1911, т. 56; Кримський А. Життєпис і літературна діяльність С. О. Єфремова. "Записки історично-філологічного відділу ВУАН", 1923. кн. 2 — 3 (1920 — 1922): Шумило Н. М. Гнат Хоткевич проти Сергія Єфремова (До історії відомої полеміки). "Радянське літературознавство", 1988. № 10; Балабольченко А. "СВУ": суд над переконаннями. "Вітчизна", 1989, № 11; Спис праць С. О. Єфремова. "Записки історично-філологічного відділу ВУАН". 1923. кн. 2 — 3 (1920 — 1922).

Р. С. Міщук.