ІЛИЧІ

І́ЛИЧІ

• ІЛИЧІ

(Илићи)

- родина серб. письменників.

• Воїслав I. (20.IV 1860, Белград — 2.II 1894, там же) — поет. Син Йована І. 1881 — 84 слухав лекції у Бєлгр. ун-ті. Видав три збірки "Поезії" (1887, 1889, 1892), в яких створив реалістич. картини природи, дав чудові зразки любовної лірики. Ввів у серб. поезію мотиви з античності і середньовіччя, культури Сходу, слов'ян. міфології ("Корінфська гетера", "Пастушка і Лель", "Лада"). Важливе місце в його віршах посідає соціальна тематика ("Провісник свободи", "Із записника", "Послання другові", "Громадянська доблесть"). Сатир. поезії Воїслава І. спрямовано проти монарх, режиму в країні ("Маскарад у Руднику", "Елегія однієї свині", "Король Річард" та ін.), відтворюють тяжке становище робітників ("Швець і його син", "Робітнича пісня" та ін.). Запровадив у серб, віршуванні ямб і гекзаметр. У творах Воїслава І. останніх років життя відчутні елементи символізму.

• Драгутин І. (псевд. — Дороженко; 14.II 1858, Белград — 1.III 1926, там же) — письменник, перекладач. Син Йована І. Вивчав 1878 — 81 право у Бєлгр. ун-ті. У 80-і pp. активно виступав з політ. статтями й памфлетами, гостро критикував антидемокр. і австрофільську політику королів. влади. Зазнав переслідувань. Двічі приїздив до Росії: 1900 перебував у Москві, 1914 — 19 — в Одесі. В 1883 — 1912 був редактором кількох журналів. Автор поетич. збірок ("Поезії", 1884; "Відомщене Косово", 1913), поеми "Останній борець" (1889), істор. драм і трагедій ("Король Вукашин", 1882; "За віру і волю", 1890), істор. романів ("Хаджі Джера", 1904; "Хаджі Діша", 1908; "Смерть короля Володимира", 1925), белетризованої біографії Мухаммеда "Останній пророк" (1896). Перекладав поезію Г. Державіна, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Дж. Байрона, Й. Гете, Г. Гейне. Знав укр. л-ру, зокрема творчість Т. Шевченка. Окр. вірші Драгутина І. ("Коли помру...", 1899, та ін.) позначені впливом укр. поета. Переклав вірш "До Основ'яненка" (під назвою "Удосвіта"), який опубл. в журн. "Бранково коло" (1896, № 37) і передр. у журн. "Коло" (1902); поему "Іван Підкова" Т. Шевченка, опубл. в журн. "Босанска вила" ("Боснійська віла", 1890, № 7); у цьому ж часописі в № 20 за 1895 під назвою "Вітрові" опубл. вільний переклад поезії Т. Шевченка "Думка" ("Вітре буйний, вітре буйний!").

• Жарко І. (28.I 1863, Белград — 8.VIII 1907, там же) — критик, перекладач. Син Иована І. Навчався 1873 — 76 у Бєлгр. гімназії. Займався в основному театр. критикою та худож. перекладом, писав рецензії, статті й огляди. Переклав трагікомедію "Троїл і Крессіда" В. Шекспіра (1896). У журн. "іавор" ("Явір", 1887, № 39) опубл. перекл. вірша "Породила мене мати" Т. Шевченка (цей переклад іноді приписують М. Живковичу). У бєлгр. газ. "Време" (1929, № 26 — 27) опубл. "Один приватний лист Стевана Сремаца" до Жарка І. В листі серб. письменник просить передати йому "Кобзар" Т. Шевченка, який Жарко І. привіз з Києва.

• Йован І. (27.VIII 1824, с. Ресник, передмістя Белграда — 12.III 1901, Белград) — поет, перекладач, громад. і держ. діяч. Навчався 1842 — 44 у Бєлгр. ліцеї, 1845 — 47 — у Віден. ун-ті. Був міністром юстиції (1869 — 71), членом Держ. ради Сербії (1873 — 82). Писав переважно в романтич. дусі, широко користувався поетикою фольклору, що помітно в трьох збірках "Поезії" (1854, 1858, 1894), у поемі "Пастухи" (1868), створеній за сюжетом нар. легенди, і зб. віршів на східні сюжети "Дойри" (1891), ін. творах, в яких звучать патріотич. мотиви. Багато його віршів, зокрема про кохання, сприймалися як популярні нар. пісні. Иовану І. належать перші у серб, поезії зразки вільного вірша. Автор книжок-спогадів про сербських письменників Б. Радичевича, С. Мілутиновича-Сарайлію та ін. Перекладав твори Ф. Шіллера, Г. Гейне, Г. Лонгфелло.

В. Г. Гримич, І. П. Ющук.