Індонезійська література

Індонезі́йська література

• Індонезійська література

1) Сукупність л-р народностей Індонезії (яванська, малайська, сунданська, мадурська, батакська та ін.) регіон. мовами.

2) Власне І. л. індонезійською мовою.

Зародилася в кінці 19 — на початку 20 ст. у процесі формування єдиної індонез. нації. І. л. — спадкоємиця фольклору й л-р численних народностей Малайс. архіпелагу та зх. частини о. Нова Гвінея. Найміцніший зв'язок І. л. мала з малайс. літ. традицією, демокр. оновлення якої започаткував у кін. 19 ст. А. бін Абдулкадір Мунші. В цей же час з'являються твори ("Поема про залізницю" Тан Тенгкі, 1890, тощо), в яких показано драматичні наслідки колоніального становища країни. Значний внесок у розвиток незалежної громад. думки зробили літератори, що писали нідерл. мовою, — Картіні, Нотосурото, Сухарко, Д. Деккер (Сетіабуді), С. Сур'ядінінграт. На поч. 20 ст. виходять романи й оповідання М. Картодікромо, Семауна, М. Санусі, де правдиво зображено життя індонез. народу, звучать заклики до боротьби за незалежність. 1908 створено вид-во "Балей Пустака" ("Будинок літератури"), що сприяло появі самобутніх романів. Їхні автори — М. Руслі, Н. С. Іскандер, Адінегоро, М. Сірегар — торкаються проблем молоді, інтелігенції, становлення індонезійського суспільства. Історичну тематику розробляють Г. Н. П. Тісна, Дайо та ін.

З розвитком нац.-визв. руху з'являються твори, в яких відображено прогресивні сусп. настрої і процеси: роман "Неправильне виховання" А. Муїса (1928), поезії і драми М. Яміна, Р. Еффенді, С. Пане. Новий етап у розвитку І. л. пов'язаний із заснуванням у Джакарті худож. і громад.-політ. журн. "Пуджангга Бару" ("Новий літератор", 1933 — 42), навколо якого гуртувалися С. Т. Алішахбана, А. Хамзах, А. Пане та ін. письменники. В їхніх творах — в романах "Розгорнені вітрила" С. Т. Алішахбани (1936) і "Нова людина" С. Пане (1940) та ін. — домінують нац.-визв. ідеї. Високі зразки поезії дав А. Хамзах. Громадян. пафосом пройнята лірика А. Х. Хгшмії, Інтойо. Духовний світ індонез. інтелігенції відтворено в романі "Кайдани" А. Пане (1940). Серед ін. центрів розвитку І. л. виділяється м. Медан на о. Суматра. Тут склалися дві групи письменників: марксистської (Абдулкарім, С. Умар та ін.) і мусульманської (Хамка, А. Дамхурі, М. Мона, Ю. Союб) орієнтацій. Літератори другої групи прагнули поєднати ісламське вчення з новими реальностями в країні. Окремим напрямом в І. л. 30-х pp. стала т. з. китайсько-індонезійська література (Тан Бун-кім, Чу Боусан та ін.).

Під час япон. окупації Індонезії (1942 — 45) М. Амін, А. Хамзах були змушені вдатися в своїх творах до езопівської мови. Реалістичні тенденції в драматургії утверджували У. Ісмаїл, Е. Хакім та ін. Помітну роль у розвитку нової І. л. відіграли представники т. з. покоління 45-го року, покликані до творчості в період боротьби за незалежність і становлення індонез. державності (1945 — 49). Їх очолив Х. Анвар, чиї ідеї універсального гуманізму, несподівані й оригінальні образи, заглибленість у внутр. світ людини стали новим явищем в індонез. поезії (збірки віршів "Грім і пил", "Гострі камінці", обидві вид. 1949). Глибинний психологізм характерний для оповідань і повістей Ідруса "Жінка і Революція" (1949), "Акі" (1950). Романи П. А. Тура "На березі річки Бекасі" (1947), "Переслідування" та "Родина партизанів" (обидва — 1950) присвячені життю простих людей, їхній мужності в боротьбі за свободу. Процес руйнування старих сусп. відносин зображено в романі "Атеїст" А. К. Міхарджі (1949). Тимчасові відступи в нац.-визв. русі викликали настрої смутку й розчарування, що відображено в л-рі 50-х pp. — п'єси "Авал і Міра" (1951) та "Навіщо існують інші" (1954) У. Т. Сонтані, вірші Д. Марпаунга, Т. Сумарджо.

Загострення внутрішньополіт. боротьби в країні після проголошення 1945 незалежності спонукало більшість індонез. письменників до об'єднання у культурні орг-ції при політ. партіях. Найвпливовішою була Лекра (Т-во нар. культури), засн. 1950 при Компартії Індонезії. Ідеями гуманізму, боротьби за свободу пройнята творчість письменників Анантагуни, Бандахаро, А. Віпі, Дхарти, Х. С. Кусуми, Рісакоти, Румамби. Згодом до них приєдналися Р. Апін, С. Рукіах, У. Т. Сонтані та П. А. Тур. Після перевороту (1965) і заборони компартії переважну більшість членів Лекри та ін. культур. орг-цій було репресовано. В л-ру прийшли прихильники "нового порядку", для творчості яких характерні формалістична манера, ігнорування соціальних реалій і т. п. Проте І. л. не втратила своїх прогресивних орієнтирів. У віршах В. С. Рендри (збірки "Блюз для Бонні", 1971; "Вірші старих черевиків", 1972; "Памфлети поета", 1980), п'єсах П. Віджаї ("Ох!", 1973; "Такий собі" і "Даг-діг-дуг", обидві — 1974), ряді оповідань ін. письменників йдеться про жорстокі суперечності соціальної дійсності, корупцію та засилля іноз. капіталу в країні.

В 70 — на поч. 80-х pp. в І. л. поширення набув "масовий роман", в якому теми сексу й насильства переплітаються з настроями релігійності й міщан. сентиментальності. Значне місце в прозі цього часу займають "камерні" романи Н. Діні ("Вілла „Ля Барка"", 1974; "Мене звати Хіроко" і "Від'їзд", обидва — 1977), психологічні — П. Віджаї ("Телеграма", 1973; "Вокзал" і "Раптом уночі...", обидва — 1977; "Кеок", 1978), екзистенціалістські — І. Сіматупанга ("Посуха", 1972; "Коонг", 1976). Гостро соціальною є незакінч. тетралогія П. А. Тура (романи "Світ людський"; "Син усіх народів", обидва — 1980; "Сліди кроків", 1984). Індонез. мотиви звучать в оповіданні Ю. Покальчука "Щось незвичайне". Укр. мовою видано окр. книжками істор. повість "Сурапаті" А. Муїса (1959), індонез. казки "Буслів дарунок" (1964), "Кокосовий горіх" М. Панча (1967), "Троє і один" (1980). У журн. "Всесвіт" опубл. вірші Судісмана, Д. Н. Айдіта, М. С. Ашара, Хр. Бандахаро, Т. Бенні, Кр Беджо, Ф. Физакотта, С. Анантагерана (1963, № 2), Х. Анвара (1973, № 9) і роман "Світ людський" П. А. Тура (1986, № 3 — 4). Кілька індонез. балад переклав Л. Первомайський (Твори, т. 5. К., 1986). Вірші Х. Анвара і В. С. Рендри ввійшли до зб. світової поезії 20 ст. "Заграва" (К., 1989). Серед ін. перекладачів з І. л. — А. Богдан, В. Омелянчук, В. Орлик, Є. Руденко, М. Янчич, Ю. Покальчук, Г. Плоткін.

■ Літ.: Сикорский В. В. Литература независимой Индонезии. В кн.: Республика Индонезия 1945 — 1960. М., 1961; Плоткін Г. Індонезія співає. "Всесвіт", 1963, № 2; Сикорский В. В. Индонезийская литература. М., 1965; Болдырева М. А. Творчество индонезийских поэтов XX в Амира Хамзаха и Хэйрила Анвара. М., 1976; Сікорський В. Мужній голос із острова Буру. "Всесвіт", 1986, № 3.

Ю. В. Покальчук.