Індійська література

Інді́йська література

• Індійська література

- л-ра народів і народностей Індії. Індійська стародавня література — охоплює літ.-істор. процес давньої і ранньосередньовічної Індії (до поч. 2 тис. н. е.); мала усну і писемну традиції. Розвивалася гол. чин. санскритом, пракритами. Перші літ. пам'ятки, що дійшли до нашого часу, — веди, священні книги індуїзму, написані ведійським санскритом (кін. 2 — 1-а пол. 1 тис. до н. е.). Найдавніша і найцінніша з них — "Рігведа" ("Книга гімнів" — збірник творів переважно реліг. змісту; остаточно склалася в кін. 10 ст. до н. е.). Містить зразки різноманітних літ. жанрів, зокрема лірики, драматургії, епосу тощо. Пізніше для тлумачення кожного ведичного тексту, що передавався в усній традиції, створювалися трактати-коментарі, інтерпретації (брахмани, араньяки, упанішади). До ведичної л-ри належала й веданга — низка творів, в яких роз'яснювалися питання фонетики, етимології, віршування, граматики, а також астрології і ритуалу. Епічна творчість народів Індії яскраво виявилася у нар. епопеях "Махабгарата" і "Рамаяна". Важливе місце в л-рі посідають пурани, куди поряд з міфами й легендами входили казкові цикли, трактати з поетики тощо. В кін. 1 тис. до н. е. — на поч. 1 тис. н. е. почала розвиватися л-ра реліг.-філос. напряму — буддизму і джайнізму. Буддійська література (зокрема найдавніша) творилася переважно санскритом та мовою палі. Пам'ятки раннього буддизму — джатаки (прозово-поетичний жанр; однойм. назву має збірка, що є частиною 2-ї книги буддійського канону мовою палі "Тіпітака", 5 — 2 ст. до н. е.). Тут представлено здебільшого байки, казки про тварин, оповіді фольклор. походження, перекази про перетворення Будди; в них наявні елементи соціальної сатири. До 2 ст. н. е. належить творчість Ашвагхоші, одного з найвизначніших представників л-ри раннього буддизму [епічна поема "Життя Будди"; лірична поема "Саундарананда" ("Саундарі і Нанда")]. У нар. книзі давньої Індії — "Панчатантрі" (3 — 4 ст. н. е.) в сатир. дусі змальовано життя суспільства. Важливу роль у розвитку л-ри відіграв епос "Бріхаткатка" ("Велика оповідь", 5 — (5 ст. н. е.) поета Гуиадг'ї. Цей твір поширювався й пізніше, зазнаючи різних обробок. Популярність здобули книги "Веталапанчавіньшаті" ("25 оповідань Ветали"), "Сінхасанадватрінашті" ("32 оповідання царського трону"), "Шукасаптаті" ("70 оповідань папуги"). Своєрідні інтерпретації п'єс на сюжети "Махабгарати" і "Рамаяни" створив драматург Бгаса, він же автор соціально-побутових п'єс "Збіднілий Чарудатта", "Той, хто зарізав цапа" (3 — 4 ст. н. е.). До нашого часу дійшла драма "Глиняний візок" Шудраки (між 4 — 7 ст. н. е.), чия сатира спрямована проти аристократії і реліг. мракобісся. У творах видатного поета і драматурга Калідаси виявилися симпатії до простолюду, критичне ставлення до царів і брахманів (драма "Знову впізнана Шякунтала", ліричні поеми "Хмара-вістун" і "Пори року", епічні поеми "Родовід Рагху" і "Народження бога Кумари", всі — кін. 4 — поч. 5 ст. н. е.). У 5 — 7 ст. розвивається поезія — любовна (зб. "Сто строф Амару") і соціальна. Одним з перших засудив феод. лад поет Бгартріхарі (зб. віршів "Триста строф", 7 ст.). У 6 — 7 ст. створюється проза, започатковується роман. У романі "Діяння Харші" Бани (7 ст.) фольклорно-міфол. сюжет поєднується з конкретним істор. матеріалом. Реалістич. манерою, яскраво вираженою сатир. спрямованістю відзначаються романи Дандіна ("Пригоди десяти юнаків", "Повість про красуню з Аванті", кін. 7 — поч. 8 ст.). Серед визначних представників драматургії — Бгавабгуті, автор драм "Життя великого героя" та "Наступне життя Рами" (в них переосмислено сюжет епопеї "Рамаяна"), а також комедії "Малаті та Мадгава", написаної за фольклор. мотивами (кін. 7 — поч. 8 ст.); Вішакхадатта — автор політ. п'єси "Перстень Ракшаси" (прибл. 8 ст.), в якій проголошується ідея централізації країни. Загострення соціальних протиріч у ранньофеод. суспільстві посилило опозиційні настрої в л-рі. Розквітає жанр побутової сатири. Автори викривають зловживання феод.-бюрокр. верхівки, висміюють станову чванливість ("Насолода п'яниці" Махендравікрами, 7 ст.; "Повість про крутіїв" Харібгадри, 8 ст.; одноактні фарси-монологи Ш'ямілаки, прибл. 6 — 10 ст.; поеми Кшемендри, 11 ст.). Яскравою пам'яткою сатир. драматургії стала кн. "Чотири фарси", до якої увійшли п'єси різних авторів 7 — 10 ст.

На межі 1 і 2 тис. н. е. з'являється ряд великих епіч. творів. Особливе місце належить поемі "Катхасарітсагара" ("Океан переказів", 11 ст.) Сомадеви, в основі якої — старод. епос "Велика оповідь" Гунадг'ї. В багатьох трактатах порушувалися питання естетики, худож. сприйняття тексту, характеристики жанрів, віршознавства тощо — "Кав'яаланкара" ("Прикраса поезії", 7 ст.) Бгамахи, "Кав'яд'арша" ("Ідеал поезії, або Дзеркало поезії", 8 ст.) Дандіна, "Натьяшастра" ("Наука про драматургію", 8 — 9 ст.) Бгарати, "Аучітьявічарачарча" ("Міркування про доцільність", 11 ст.) Кшемендри.

Індійська нова література — сукупність регіональних л-р, витоки яких в інд. старод. л-рі. Поряд з л-рами на санскриті (Санскритська література) і тамільською мовою (Тамільська література) виникають (прибл. з 7 ст.) л-ри ін. мовами — дравідійськими (див. Канада література, Малаяльська література, Телугу література), новоіндоарійськими (див. Ассамська література, Бенгальська література, Гуджаратська література, Маратхська література, Орійська література, Панджабська література, Урду література, Гінді література; пізніше — Кашмірська література і Синдхська література), інд. л-ри на пушту та персомовна. Найдавніші пам'ятки нової інд. л-ри належать до 7 — 13 ст. — "Сандешрасак" Аддахмана Мултані (пандж. л-ра), анонімна "Чар'я-гіті" (Пн.-Сх. Індія). З'являються численні переробки і перекази "Махабгарати" і "Рамаяш". Розвиваються нац. жанри, зокрема расо (сказання, балади): "Сказання про Прітхвіраджа" поета гінді Чанда Бардаї (12 ст.). До жанру істор. хроніки на санскриті звернувся кашмір. історіограф і поет Кальхана — "Раджатарангіні" ("Річка царів", 1148 — 49); поширюються істор. хроніки місц. мовами (в ассамській л-рі — буранджі). В середньовічній поезії виділяють придворну, реліг.-філос. лірику різних індуїстських і мусульм. сект, а також поезію, що є своєрідним синтезом фольклору з класичною санскрит. традицією (пандж. поет Фарід, 12 ст.; кашмір. поетеса Лал Дед, 13 — 14 ст.). Вплив ідей реліг.-реформаторського руху бгакті, спрямованого проти станового гніту (поширювався у 12 — 17 ст.), позначився на л-рі. Зразки лірики бгакті зібрано в антології реформаторської поезії народів Пн.-Зх. Індії — "Адігрантх" ("Споконвічна книга", кін. 16 — поч. 17 ст.). Виступи нар. мас, сел. повстання кін. 17 ст. наснажили волелюбними, антифеод. настроями твори багатьох поетів тієї доби.

Англ. колон. панування (серед. 18 ст. — 1947) позначилося на всіх сферах життя інд. суспільства, загальмувало духовний і культур. розвиток Індії. Помітним став вплив європ. л-ри, особливо в Бенгалії. Поширювалися ідеї Просвітительства. Інд. повстання 1857 — 59 проти колонізаторів сприяло зростанню нац. самосвідомості народу. У ряді нац. л-р виникає поезія опору (зокрема, в л-рі урду твори Валі, Мір Такі Міра, Мірзи Галіба, Галі; в бенг. — твори Д. Міттро, Б. Ч. Чоттопаддгая; в гінді — Харішчандри, в таміл. — С. Бараді та ін.). У руслі просвіт. реалізму розвивається соціально-побутовий роман. Найвизначнішим бенг. поетом, драматургом і філософом нового часу був Р. Тагор, багатогранна творчість якого вплинула на розвиток прогрес. тенденцій і напрямів у бенг. та ін. нац. л-рах Індії, сприяла посиленню зв'язків зі світовою л-рою. Антиімперіаліст. спрямованість характерна для творів багатьох інд. письменників, зокрема поета М. Ікбала, що писав мовами урду і перською. У вірші "Шлях Хура" Ікбал вітав перемогу Великої Жовтн. соціалістич. революції в Росії, в поемі "Ленін" славив вождя світового пролетаріату. Зачинателем крит. реалізму в л-рах гінді й урду був Премчанд, який відображав політ. пробудження нар. мас, духовну і моральну велич народу. Важливу роль у згуртуванні передових сил інд. л-ри відіграла Асоціація прогресивних письменників Індії, засн. 1936 Премчандом, М. Р. Анандом і С. Захіром.

Здобуття Індією незалежності 1947 стало значним імпульсом культур. розвитку країни. Проблеми, пов'язані з подоланням наслідків колоніалізму, виявилися в боротьбі різних літ. течій. Чимало письменників виступило за нац. самобутність л-ри, провідними в їхніх творах стали соціальна та інтернац. теми, питання боротьби за мир, за екон. і нац. незалежність країни. Зростає інтерес до творів світового письменства, з'являються численні переклади, зокрема з рос. та ін. л-р народів СРСР.

З 11 ст., коли на Пн. Індії з'явилися перші іраномовні поселення, в країні розвивалася також л-ра перською мовою (фарсі). 11 — 14 ст. — період її становлення (поети Нукаті з Ла.хору, Абуль-Фарадж Руні, Масуд Саад Сальман). У 13 ст. персомовна л-ра з виразним місц. колоритом створюється при дворах мусульм. правителів (твори Аміра Хосрова Дехлеві, Аміра Хасана). Розквіт цієї л-ри відбувається у 16 — 17 ст., вона збагачується мотивами інд. фольклору (Саїб Тебрізі, Урфі Шіразі, Мірза Абдулкадір Беділь). Здобула визнання творчість поетів Касіма Кахі й Газалі Мешхеді, в ліриці яких уперше прозвучали соціальні теми; твори поета і перекладача Абу-ль-Файз Файзі, який популяризував давньоінд. епос (поема "Наль і Даман"), поета і філософа, педагога Беділя (збірник з 14 поетич. творів "Колліят"). У 16 — 17 ст. розвивається й проза (твори Абдулкадіра Бадауні, Шейха Абу-ль-Фазль Алламі). Прозою на фарсі було перекладено епоси "Махабгарата", "Панчатантра" та ін. Поети 19 ст. — Мірза Галіб, Галі писали переважно мовою урду, окремі поезії — мовою фарсі. З 18 ст. відбувається бурхливий розвиток л-р місц. мовами, зокрема урду. Персомовна інд. л-ра поступово занепадає.

Поряд з л-рами нац. мовами Індії у 19 — 20 ст. розвивається л-ра англ. мовою. Перші, в основному публіцист. твори, датовано поч. 19 ст. (виступи бенг. просвітителя Р. Рая). Далі виникли поезія і драматургія виразно романтич. характеру — зб. віршів "Поет та інші вірші" К. Гхоша (1830), поезії Г. Л. В. Дерозіо, драми М. М. Дотто. З 2-ї пол. 19 ст. англ. мовою виходять газети і журнали; з'являються авторські переклади англ. мовою, зокрема романи "Озеро пальм" (1902) і "Рабиня з Агри" (1909) Р. Дотто; вірші Р. Тагора; зростає інтерес до мемуаристики (книжки М. К. Ганді, Дж. Неру та ін.). Серед англомовних поетів — М. Гхоша, А. Гхошу, Х. Чаттопадгая, поетеса С. Найду. Реалістич. напрям в інд. англомов. л-рі формується в кін. 19 — на поч. 20 ст. Порушення болючих питань життя суспільства, протест проти англ. панування — осн. теми романів К. С. Венкат-арамана ("Землевласник Муруган", 1927; "Патріот Кандан", 1932), Р. Рао ("Кантапура", 1938; "Змія і мотузка", 1960), Б. Бгаттачар'ї ("Богиня на ім'я Золото", 1960). Гостросоціальна проблематика домінує у прозі М. Р. Ананда, у романах та кіносценаріях Х. А. Аббаса, ін. сучас. письменників. Перші зв'язки між інд. і укр. л-рою були спорадичні. З 60-х pp. 20 ст. розширюються особисті контакти письменників, частішають переклади творів укр. авторів. Зміцненню літ. зв'язків сприяють контакти Укр. т-ва дружби з зарубіж. країнами та Інд.-рад. культур. т-ва у Калькутті. Широко відзначила інд. громадськість 150-і роковини від дня народження Т. Шевченка: було проведено урочисті засідання в Калькутті, у пресі друкувалися ювілейні матеріали, зокрема "Тарас Шевченко — великий український поет" [журн. "Бгаратія сагітья" ("Індійська література"), 1964, № 12], "Ювілей Шевченка й Індія" [часопис "Руш-Бгарат" ("СРСР — Індія"), 1964, липень] та ін. Ст. "Тарас Шевченко — великий народний поет України" Ю. Покальчука надрукував журн. "Саптагік Гіндустан" ("Щотижнева Індія", 1964, № 42), ст. "Поет братерства і незалежності" І. Киреєвої — журн. "Amity" ("Дружба", 1964, лютий). На Міжнародному форумі діячів культури в Києві 1964 шану поету-борцю виголосив С. К. Чаттерджі; під час перебування в Києві щирі відгуки залишили письменники С. С. Джош, С. С. Сінгх, А. С. Джафрі (кн. "Світова велич Шевченка", т. 3. К., 1964), захоплене ставлення до видатного укр. поета висловили Д. Госвамі, К. Сінгх, К. С. Дуггал, Понмані, М. Шеріф, Б. Хінгаміре ("Письменники Індії про творчість Кобзаря", "Всесвіт", 1986, № 3). До життя і творчості Т. Шевченка звернувся бенг. письменник М. Рай ("Тарас Шевченко. П'єса з життя народного поета-революціонера. 1814 — 1864", 1965; укр. перекл. В. Батюка). Уривками з поеми Т. Шевченка "Катерина" помережаний роман таміл. письменника Д. Джеякантана "Добром зігріте серце" (1982, укр. перекл. В. Фурніки і М. Чиженко). За мотивами творів Т. Шевченка письменник Канада Б. Хінгаміре написав п'єси "Наймичка" (за однойм. поемою, пост. 1986) та "Війна і кохання" (за сюжетом поеми "Катерина", пост. 1987). Певний внесок у популяризацію творчості Т. Шевченка в Індії зробили Б. Хінгаміре (есе "Поезія Тараса Шевченка, що надихала революцію", 1979), Д. Госвамі (кн. "Тарас Шевченко. Поет, художник, революціонер", 1979), Д. Джеякантан (кн. "Квіти дружби", 1986) та ін. Здійснено численні переклади творів Т. Шевченка. Вийшли, зокрема, збірки "Тарас Шевченко. Комедія „Сон". Поезії" (1972, бенг. мовою у перекл. Г. Куддуса), "Тарас Шевченко. Вибрані твори" (1979, мовою Канада у перекл. Б. Хінгаміре), "Вогненні шляхи. Вірші поета Тараса Шевченка" (1986) та "Для дружби" (1987, обидві книжки таміл. мовою у перекл. К. Рамасубраманіана). Одним з найпоширеніших в Індії творів став Шевченків "Заповіт". Активно популяризує укр. л-ру Н. М. Шеріф. У його перекладі таміл. мовою 1986 вийшов щоденник Т. Шевченка, опубл. вірш "Любіть Україну" В. Сосюри, а 1988 — фрагменти з роману "Собор" О. Гончара, зб. "Українські народні казки" (1989). 1979 у перекл. Д. Чокроборті бенг. мовою опубл. "Слово о полку Ігоревім". Знайомство укр. читача з літ. спадщиною Старод. Індії відбулося в серед. 19 ст. В ун-тах України ще в 19 ст. вивчали інд. л-ру, виходили друком підручники з санскриту (Харків, Львів). І. Франко опубл. стислий нарис історії санскрит. письменства, переклав і переспівав ряд творів з санскриту, з новоінд. мов. В його перекладі вийшли легенди з буддійської кн. "Суттаніпата" та з "Махабгарати" ("Ману і потоп світу", "Сунд і Упасунд"). Низку віршів з "Рігведи" переклала Леся Українка. В творах Т. Шевченка (зокрема у повістях "Прогулка с удовольствием и не без морали" і "Княгиня", у щоденнику) є згадки про Індію Чимало праць про інд. л-ру належить О. Баранникову ("Короткий начерк новоіндійських літератур", 1933; "Проблема індійського епосу", 1945; "Художні засоби індійської поезії", 1947, та ін.), в його укр. перекладі вперше в СРСР 1926 надр. оповідання Премчанда ("Саут", "Друга дружина") і Азіза уд Діна Ахмеда ("Ганготрі"). Український вчений-індолог П. Ріттер переклав (деякі твори вперше в Європі) і впорядкував антологію давньоіндійської літератури (кін. 20-х pp., видана 1982 під назвою "Голоси стародавньої Індії"), де зібрано найдавніші гімни і легенди, уривки з епіч. поем, зразки творів з санскрит. класики, буддійської л-ри. Йому належать і примітки до цього видання; передмову написав О. Білецький ("Давня Індія та її література", 1933, вперше опубл. 1976 у журн. "Всесвіт"). Інд. л-ру досліджував укр. філолог М. Калянович ("Природа й побут у давньоіндійській драмі", 1916; "Концентри індійського світогляду", 1928, та ін.). У 20-і pp. на Україні опубл. низку творів Р. Тагора в перекл. з бенг. П. Ріттера (журн. "Східний світ", 1927, № 1; 1928, № 3 — 4, № 5), окр. оповідання з англ. переклали Ю. Михайлів, Ю. Сірий. У 20-і pp. з Р. Тагором листувався і перекладав його твори М. Івченко. Драму "Шякунтала" Калідаси перекл. Г. Хоткевич (1929, він же автор муз. п'єс на мотиви з творів Калідаси). Укр. мовою опубл. окремі твори Премчанда, Нірали, Аг'єя, С. Панта, Камлешвара, Яшпала, Нагарджуна, У. Ашка, Р. Ядава, Б. Сахні, К. Чандана, Ш. Шрівастава, Р. Бакші, Р. Авастхі, Т. Ш. Піллаї, Н. Іслама, Н. Гонгопаддгая, Т. Бондопаддгая, Ш. Джоші, Н. М. Валлаттола, Куррат Уль-Айн Хайдар, А. Садху, Ш. Бошу, Ш. Варми, К. Маліка, А. Прітам, М. Ракеша, Х. А. Аббаса, Р. Раггави, Т. Саньяла, Н. Сурве, Ш. Чоттопаддгая та ін. Вийшли збірники: "Індійські та пакистанські оповідання" (К., 1955), "Вічне небо сахіба" (К., 1978), "Дорога крізь джунглі" (К., 1978), "Оповідання письменників Індії" (К., 1981), "Індійські народні казки" (К., 1984), "Перо рожевої чакви" (К., 1984), "Ой не течи, Ганго, вночі" (К., 1985), "Село над морем" (К., 1987) та ін. Серед перекладачів — М. Бажан, В. Мисик, Д. Паламарчук, О. Мокровольський, С. Наливайко, О. Микитенко, Ю. Покальчук, В. Андрушко, В. Негреско, М. Москаленко, В. Сулима, В. Кухалашвілі, С. Ткаченко, Л. Скирда, І. Макєєва, Б. Чайковський, Л. Стрижевська, В. Митрофанов, Е. Ржевуцька, І. Корунець, М. Борщевська, І. Серебряков, П. Іванов, Т. Іваненко, В. Фурніка, В. Батюк, І. Мазур, Вс. Ткаченко. Давньоінд. афоризми перекл. Р. Доценко ("Всесвіт", 1976, № 11). На сторінках "Всесвіту" друкуються статті про літ. життя Індії, про укр.-інд. літ. зв'язки. Плідно працюють у галузі індології І. Серебряков, Ю. Покальчук, С. Наливайко, В. Фурніка та ін.

■ Літ.: Гринцер П. А. Древнеиндийская проза. М., 1963; Покальчук Ю. Поезія краси і страждання. "Всесвіт", 1970, № 9; Серебряков И. Д. Очерки древнеиндийской литературы. М., 1971; Челишев Є. Література незалежної Індії. "Всесвіт", 1976, № 11; Художественные направлення в индийской литературе XX в. М., 1977; Ярмиш Ю. Дорогами Індії. К., 1978; Эрман В. Г. Очерк истории ведийской литературы. М., 1980; Октябрьская революция, ее воздействие на индийскую литературу. М., 1980; Челышев Е. Современная индийская литература. М., 1981; Білецький О. Давня Індія та її література. В кн.: Голоси стародавньої Індії. Антологія давньоіндійської літератури. К., 1982; Джеякантан Д. До читачів Радянської України. "Всесвіт", 1984, № 3; Серебряков И. Д. Литературы народов Индии. М., 1985; Фурніка В. Індійська Шевченкіана. "Дніпро", 1985, № 3; Фурніка В. Слова віщого Тараса... Поезія Шевченка в Індії. "Літературна Україна", 1986, 6 березня; Зайченко О. Індійська Шевченкіана. "Культура і життя", 1987, 8 березня; Зінчук Л., Фурніка В. "Наймичка" під індійським небом. "Літературна Україна", 1987, 1 січня; Фурніка В. Махакаві Тарас. "Літературна Україна", 1987. 12 березня; Питтан Т. Рамасубраманіан; "Шевченкові поезії — це людські веди". "Всесвіт", 1988, № 3; Фурніка В. Кобзар за Гімалаями. Творчість Т. Г. Шевченка в Індії та Шрі Ланці. К., 1989; Фурніка В. Захоплений індійськими шанувальниками Кобзаря. "Дніпро", 1989, № 3.

І. Д. Серебряков.