Іспанська література

Іспа́нська література

• Іспанська література

- л-ра народів Іспанії. Створюється іспанською мовою та ін. нац. мовами (див. Баскська література, Галісійська література, Каталанська література); розвиваючись як самостійні, л-ри взаємодіють між собою. До завоювання країни мавро-араб. племенами (8 ст.) тут існувала клерикальна л-ра лат. мовою (Ісидор Севільський, кін. 6 — поч. 7 ст.). Провідну роль у формуванні ісп. середньовічної л-ри відіграли христ. релігія, антична й араб. культури, а також нар. творчість (епічні поезії нар. співців-хугларів). Перші пам'ятки ісп. мовою належать до 9 — 10 ст. (збірники законів тощо). З 9 ст. домінує героїчний епос, що відтворює події Реконкісти (відвоювання народами Піренейського п-ова у 8 — 15 ст. земель, загарбаних араб.ми і берберами). Його вершиною є поема "Пісня про мого Сіда" (бл. 1140, дійшла у списку 1307). Особливе місце в І. л. 12 — 13 ст. займає т. з. вчене мистецтво, в якому поєднуються елементи клерикальної та рицарської, а з 14 ст. й міської л-ри. Поемами реліг. змісту уславився Г. де Берсео. Значну роль у формуванні прози кастіл. діалектом (ліг в основу ісп. літ. мови) відіграли твори короля Альфонса X Мудрого — звід законів "Сім частин" (1263 — 65) та "Перша загальна хроніка" (ч. 1, 1270), що стала однією з найвизначніших пам'яток нац. історіографії. З'являються анонімні авантюрно-дидактичні романи на сюжети пізньогрец. л-ри: "Книга про Аполонія" (12 — 13 ст.), "Книга про Александра" (кін. 13 ст., ісп. варіант "Александрії") та ін.; "Рицар Сіфар" (бл. 1300, опубл. 1512) — єдиний відомий середньовіч. рицарський роман в Іспанії. Л-рі 14 ст. притаманні гуманістичні мотиви (проза Х. Мануеля, поеми Х. Руїса, П. Лопеса де Айяли). Любовні і сатир. поетичні твори об'єднувалися (починаючи з 12 ст.) у збірки кансьйонеро; особливо поширилися вони у 15 ст. — поезія цього часу зазнає впливу італ. традиції школи "петраркістів" (рукописна зб. "Кансьйонеро Баени", бл. 1445, опубл. 1851; зб. "Загальний кансьйонеро", опубл. 1511, та ін.). Зачинателем ісп. поезії був І. Лопес де Мендоса (маркіз де Сантільяна), він же автор першої поетики ісп. мовою ("Передмова і послання до коннетабля дона Педро Португальського", 1448). Лірич. поезії створює Х. Манріке (поема "Строфи Хорхе Манріке на смерть його батька", 1476). У прозі зростає увага до психологізму (роман "Вільний раб кохання" Х. Родрігеса дель Падрона, бл. 1435). З кін. 15 ст. формується л-ра Відродження. Помітним явищем раннього періоду (кін. 15 — 1-а пол. 16 ст.) є роман-драма Ф. де Рохаса "Трагікомедія про Калісто й Мелібею" (відомий під назвою "Селестина", вид. 1499), що мав значний вплив на дальшу еволюцію жанрів роману і драми в І. л. Створюється нац. рицарський роман ("Амадіс Гальський", ісп. версія Гарсі Родрігеса де Монтальбо, 1508). Традиції народного театру позначилися на п'єсах світського змісту Х. дель Енсіни, Жіля (Хіля) Вісенте (писав ісп. і португ. мовами), Б. Торреса Наарро і, особливо, Л. де Руеди. Період зрілого (2-а пол. 16 ст.) і пізнього (поч. 17 ст.) Відродження припадає на часи контрреформації, посилення гніту з боку церкви, політ. та екон. кризи ісп. абсолютизму. Провідне місце в л-рі зрілого Відродження належить епіч. і лірич. поезії.

У творчості Ф. де Еррери, поета т. з. севільської школи (її представники розробляли жанри громадян. лірики), помітні тенденції маньєризму. Л. де Леон, що належить до т. з. саламанкської школи (її представники віддавали перевагу філос. та інтимній ліриці), вбачає найвищий вияв гармонії в єднанні людини з природою. Розвивається епічна поема ренесансного характеру ("Араукана" А. де Ерсільї, ч. 1 — 3, 1569 — 89). З'являються пасторальний ("Діана" Х. де Монтемайора, кн. 1 — 7, 1558 — 59) і т. з. мавританський романи ("Про Сегрі і Абенсеррахів" Х. Переса де Іти, 1595), де вигаданий ідеальний світ протиставлено дисгармонії соціальної реальності. В серед. 16 ст. виникає крутійський роман, який бере початок від анонімної антиклерик. повісті "Життя Ласарільйо із Тормеса" (опубл. 1554). Взірцями творів цього жанру є романи "Життєпис крутія Гусмана де Альфараче" М. Алемана-і-де-Енеро (1599 — 1604), "Історія життя пройдисвіта, Пабло на ймення, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв" Ф. Кеведо-і-Вільєгаса (1626), "Кульгавий біс" Л. Велеса де Гевари (1641). Для драми й роману пізнього Відродження характерними стають риси демократизму й народності. 60 — 80-і pp. 16 ст. в історії ісп. театру — доба бурхливих пошуків і розвитку нар. нац. драми. Вперше осн. засади нац. драматургії виклав Х. де ла Куева у трактаті "Поетичний порадник" (опубл. 1768 — 78). Реформатором нац. театру, найвизначнішим представником ісп. ренесансної драматургії став Л. Ф. де Вега Карпйо (нар.-героїчна драма "Фуенте Овехуна", комедії "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком"). Його традиції розвинули Тірсо де Моліна, Х. Руїс де Аларкон-і-Мендоса та ін. Вершина ісп. Відродження — творчість М. де Сервантеса. Своїм твором "Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський" (ч. 1, 1605; ч. 2, 1615) він започаткував новий тип роману, що дав поштовх розвиткові реалістич. романістики в європ. л-рі. Сервантес створив жанр самобут. ренесансної ісп. новели (зб. "Повчальні новели", 1613).

В І. л. 17 ст. домінує стиль барокко. В історії Іспанії цей період позначений як наступом контрреформації і феод. реакції, так і становленням бурж. сусп. відносин. Сатиричне зображення дійсності стає провідною темою в л-рі цього часу. Соціальний критицизм поєднується з філос. роздумами про природу людини в алегор. романі "Критикон" Б. Грасіана-і-Моралеса (1651 — 57). Осмислити траг. колізії часу, сенс людського буття прагне П. Кальдерон де ла Барка (п'єси "Життя — це сон", бл. 1631; "Саламейський алькальд", бл. 1645). Його традиції продовжували Ф. де Рохас Соррілья, А. Морето-і-Каванья та ін. Значним досягненням ісп. барокко є лірика Л. де Гонгори-і-Арготе (див. Гонгоризм) і сатир. проза Ф. Кеведо-і-Вільєгаса. У л-рі 18 ст. помітний вплив франц. класицизму. Теоретиками класицизму в Іспанії виступили І. де Лусан (кн. "Загальна поетика", 1737) і Т. де Іріарте (зб. "Літературні байки", 1782). До жанру дидактич. байки звертаються Ф. М. Саманьєго, Х. П. Форнер. Класицистичні трагедії пишуть Н. Фернандес де Моратін, Н. Альварес де Сьєнфуегос, Г. де ла Уерта. Наснажена ідеями Просвітительства (18 ст.), І. л. підноситься до критики застарілих сусп. інституцій та деспотизму церкви. У творах філософа-просвітителя Б. Х. Фейхоо-і-Монтенегро ("Вчені листи", т. 1 — 5, 1740 — 60), письменника Х. Ф. де Ісли (роман "Історія славетного проповідника брата Херундіо де Кампасас", 1758 — 68) з'являються елементи антиклерик. сатири. Поширюються жанри нарису, соціально-побутової комедії, т. з. міщанської драми. Побутові комедії створює Л. Фернандес де Моратін. Вершина ісп. Просвітительства — творчість громад. діяча, письменника і драматурга Г. М. де Ховельяноса (драма "Шляхетний злочинець", 1774).

У 20-х pp. 19 ст. зароджується романтизм. Поети-романтики широко використовують сюжети нар. легенд. Романтичні драми створюють А. де Сааведра (герцог Рівас), Х. Соррілья-і-Мораль та ін. Роль маніфесту романтич. школи відіграв пролог до зб. "Історичні романси" А. Сааведри (1841). У віршах Х. де Еспронседи, найвідомішого поета цього часу, звучать революц. мотиви. До пізніх романтиків належить поет і прозаїк Г. А. Беккер. З серед. 19 ст. розвивається крит. реалізм. Його провісниками були представники костумбризму — Р. де Месонеро Романос і С. Естебанес Кальдерон. З костумбризмом пов'язані перші нариси М. Х. де Ларри, творчість якого є синтезом провідних худож. тенденцій Просвітительства, романтизму, реалізму. В руслі костумбризму працюють письменники-регіоналісти Ф. Кабальєро (справж. — Сесілія Бель де Фабер) і А. де Труева. Правдиві описи нар. життя поєднуються в їхніх творах з ідеалізацією патріарх. побуту. Одним з перших представників л-ри крит. реалізму в Іспанії був Х. М. де Переда, у творах якого змальовано нужденне життя простолюду (роман "Сотілеса", 1884). Традиції крит. реалізму продовжує прозаїк П. А. де Аларкон (повість "Трикутний капелюх", 1874). Глибоким патріотизмом пройняті його оповідання про боротьбу ісп, народу проти Наполеона (зб. "Маленькі національні історійки", 1881). Еволюція жанру реалістич. психол. роману в І. л. починається з творів Х. Валери ("Пепіта Хіменес", 1874). Романи і повісті Е. Пардо Басан, Л. Аласа-і-Уренья, А. Паласіо Вальдеса зазнали впливу натуралізму. Найбільшим досягненням ісп. реалізму є творчість Б. Переса Гальдоса, творця роману-епопеї в І. л. (цикл романів "Національні епізоди", 1873 — 1912). Загальнонац. проблеми порушує в своїх творах В. Бласко Ібаньєс. На грунті глибокої сусп. кризи в країні розвивається діяльність ідейно-культурної течії "Покоління 1898 року" (Р. М. дель Вальє Інклан, П. Бароха, Асорін та ін., на чолі з філософом і письменником М. де Унамуно), представники якої гостро критикували соціально-політ. вади суспільства. Найвидатнішими поетами кін. 19 — поч 20 ст. були А. Мачадо-і-Руїс і Х. Р. Хіменес, які зверталися до традицій нар. поезії.

Новітній період розвитку І. л. 20 ст. позначений дальшим розвитком реалістич. л-ри. Водночас активізуються і пошуки нових форм худож. образності. Л-ру авангардизму у прозі представляють Р. Гомес де ла Серна, в поезії — Г. де Торре, Х. Дієго. У 20-х pp. 20 ст. починається творчий шлях Ф. Гарсіа Лорки, чия глибоко народна, пройнята гуманістич. пафосом поезія здобула світову славу (збірки "Канте хондо", 1921 — 22, опубл. 1931; "Циганський романсеро", 1924 — 27, опубл. 1928; п'єса "Криваве весілля", 1933, та ін.). В л-рі респ. Іспанії 1931 — 36 утверджується жанр соціального роману (С. М. Арконада, Р. Х. Сендер та ін.), формується прогрес. публіцистика (Л. де Сірваль, М. Д. Бенавідес та ін.). Провідну роль у поезії відіграє творчість Р. Альберті і М. Ернандеса. "Театром соціальної дії" став пересувний студ. театр "Ла Баррака", створений Ф. Гарсіа Лоркою, яскраві картини життя і побуту народу постають у п'єсах А. Касони (справж. — А. Родрігес Альварес). 1936 — 39 — роки нац.- революц. війни ісп. народу проти фашизму. Прогрес. письменники згуртувалися в "Альянсі антифашистської інтелігенції" (травень 1936). Розвиваються жанри нар. романсу (збірники "Романсеро громадянської війни", 1936, та "Загальний романсеро громадянської війни", 1937), нарису, репортажу. Після встановлення фашист. режиму 1939 І. л. переживала кризу, багато письменників емігрувало (С. М. Арконада, Р. Альберті, А. Касона, Х. Іскарай, М. Ауб та ін.). На поч. 40-х pp. з'являється л-ра тремендизму (від ісп. tremendo — жахливий), її представники продовжували філос. традиції М. де Унамуно й Х. Ортеги-і-Гассета, сприймаючи екзистенціалістські концепції як засіб і форму протидії франкістській ідеології; романи "Родина Паскуаля Дуарте" К. Х. Сели (1942) і "Ніщо" К. Лафорет (1944) та ін. З поч. 50-х рр. опозиція франкізмові посилилася, прогрес. письменники звертаються до соціального роману. Творцями т. з. іспанського молодого роману ("об'єктивної прози") стали Х. Гойтісоло, А. М. Матуте, Р. Санчес Ферлосіо, Л. Гойтісоло Гай, Д. Медіо та ін. Письменники А. Лопес Салінас, Х. Лопес Пачеко, А. Гроссо створюють робітничий роман. Тема ісп. інтелігенції, її суспільного призначення домінує в романах Л. Мартіна Сантоса ("Час мовчання", 1962), Х. Гойтісоло ("Особливі прикмети", 1966), який згодом пориває з традиціями "об'єктивної прози". Цим творам властиві поглиблений психологізм, інтелектуальна метафоричність. Абсолютизація "національної самокритики" — тотального заперечення ісп. дійсності, невіра у здатність народу до активної соціальної дії характеризує т. з. лівоопозиційний роман 60 — 70-х pp. (твори Х. Бенета). Суперечлива ідейно-художня позиція письменників, які звернулися до сел. тематики, — Р. Пінільї ("Сліпа мурашва", 1961) і М. Делібеса ("Щури", 1962). Гострий критицизм поєднується в їхніх творах з культом примітиву, ідеалізацією незмінності народного світосприйняття. Після падіння фашист. диктатури (1975) у країні зростає громад.-політ. активність, пожвавлюється літ. процес. Розвиваються нові жанри, зокрема політ. роман ("Кому віддасть голос сеньйор Кайо?" М. Делібеса, 1978) і політ. детектив ("Правда про справу Савольти" Е. Мендоси, 1975). Поширюється політ. і худож. публіцистика (книжки "Антифранкістські портрети" К. Рохаса, 1977; "Кроти" Х. Торбадо і М. Логінече, 1977). Посилюється інтерес до нац. історії (реалістичні романи А. М. де Лери, А. Ферреса та ін. письменників про революц. події в країні у 30-х pp. 20 ст.). Роль людини в історії — провідна тема романів К. Рохаса ("Долина полеглих", 1978). Набуває популярності т. з. істор. фантастика, в основі якої моделювання нац. історії (роман "Сьогодні..." Х. Торбадо, 1976). До морально-психол. проблем звертається М. Делібес у романах "Любовні листи шістдесятирічного сластолюбця" (1983) і "Скарб" (1985). Осмислити сучасність у її нерозривній єдності з нац. історією прагнуть В. Сото ("Три песети минулого", 1983), М. Васкес Монтальбан ("Піаніст", 1985) та ін. Тема нац.-революц. війни — провідна у романах К. Х. Сели ("Мазурка для двох мерців", 1983) і Х. Бенета ("Заіржавлені списи", 1983).

Перше знайомство ісп. читача з творами укр. л-ри відбулось у 2-й пол. 19 ст. 1877 у мадрид. журн. "La Ilustración Española y Americana" ("Іспано-американське просвітительство", № 4) була опубл. стаття рос. і укр. філософа В. Лесевича "Тарас Шевченко — великий поет України", що стала першою згадкою про укр. поета в Іспанії. В ній наводились уривки з Шевченкових творів "Тарасова ніч", "Кавказ", "До Основ'яненка", "Заповіт" в ісп. перекладі. Під час нац.-революц. війни в Іспанії 1936 — 39 до складу інтернац. бригади ім. Я. Домбровського входила українська рота ім. Тараса Шевченка. Ісп. респ. преса, висвітлюючи її бойовий шлях, публікувала уривки з творів Т. Шевченка, підкреслювала його глибокий патріотизм (статті Ю. Великановича "Тарас Шевченко", "Українці в інтернаціональних бригадах", "Тарас Шевченко на Арагонському фронті" та ін.). 1964 у Москві вийшла перша Шевченкова збірка ісп. мовою — "Вибрані твори". В її підготовці взяли участь ісп. письменники-антифашисти, які з 1939 жили в СРСР, — С. М. Арконада, С. Гонсалес Гутьєррес, А. Ерраїс-Комас, Р. ЕстрелаЛьопіс, М. Кановас-Саморано, Х. Матеу, Х. Сантакреу-Мансанта та ін. Учасниками Міжнар. форуму діячів культури, присвяченого 150-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка, були Р. Альберті, його дружина поетеса М. Т. Леон. На урочистому мітингу в Каневі Р. Альберті виголосив "Слово на Тарасовій горі"; він же упорядкував збірку своїх творів для укр. видання ("Поезії", 1969). 1967 А. М. Матуте, побувавши в Києві, відвідала могилу Т. Шевченка в Каневі; їй належить біогр. нарис "„Заповіт" Тараса Шевченка". 1968 у барселон. журн. "Destino" ("Доля", № 1597 — 1599) А. М. Матуте опубл. статті "Сон", "Мовчать на всіх язиках", "Як собака на цепу", що є коментарями до уривків з творів укр. поета; епіграфом до свого роману "Пастка" (1969) вона взяла рядки Шевченкового послання "І мертвим, і живим...". В ісп. перекладі вийшли "Вибрані твори" І. Франка (М., 1972), ряд п'єс О. Корнійчука, окремі оповідання О. Копиленка, В. Козаченка, С. Жураховича, В. Кучера та ін. "Слово о полку Ігоревім" переклав С. М. Арконада (спільно з Ф. Кельїним). Вірші Л. Костенко, B. Симоненка, В. Стуса переклав ісп. поет Ю. Лєх, українець за походженням.

Ще у 17 ст. вченим Києво-Могилянської колегії були відомі ісп. книги з теології та риторики. Розвиток укр. іспаністики починається з видання "Історії іспанської літератури за Тікнором" П. Куліша (1861). Значну роль у популяризації І. л. на Україні відіграв І. Франко, який створив поему "Пригоди Дон Кіхота" (на основі низки епізодів 1-ї частини роману М. де Сервантеса, опубл. 1891), у передмові до цієї поеми він назвав роман Сервантеса "одним із найславніших творів людського духу". У поемі "Похорон" (1899) І. Франко творчо використав сюжет давнього кастіл, переказу. Спеціально для Руського нар. театру він здійснив дещо українізовану переробку п'єси "Саламейський алькальд" П. Кальдерона де ла Барки під назвою "Війт заламейський" (Львів, 1895); йому належать також перші укр. переклади ісп. романсів (див. Франко І. Зібр. тв., т. 10. К., 1977, с. 360 — 374). Мотивами ісп. легенди про Дона Хуана скористалася Леся Українка для своєї драми "Камінний господар" (1912). Ісп. мотиви звучать у творах C. Черкасенка, Н. Королевої.

Серед перших перекладів ісп. авторів, що з'явилися на Україні, були твори В. Бласко Ібаньєса. Низку його оповідань переклав П. Дмитренко (зб. "Новели". К., 1911); в перекл. В. Самійленка вийшли роман "Хатина" ("Літературно-науковий вістник", 1910, № 8 — 11, окр. вид. 1925), памфлет "Альфонс XIII без маски" (в укр. перекл. "Здемаскований Альфонс XIII", 1925) та ряд оповідань. В різні часи романи В. Бласко Ібаньєса перекладали М. Іванов, В. Шовкун, П. Соколовський. Роман "Дон Кіхот" М. де Сервантеса надр. вперше укр. мовою 1927 (скороч. перекл. М. Іванова, повний переклад твору здійснив М. Лукаш). 1934 було видано зб. оповідань "Іспанія в огні", куди ввійшли твори Р. Х. Сендера, С. М. Арконади, Х. Ардеріуса та ін. Опубл. романи Р. Х. Сендера "Буря на півдні" (переклали В. Загорський і Ф. Гавриш) і "Магніт" (перекл. М. Іванова). Свою солідарність з літераторами респ. Іспанії висловила в серпні 1936 СП України. З палкою підтримкою ісп. народу виступили П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра та ін. У складі рад. делегації на 2-му Міжнар. конгресі письменників на захист миру й культури (1937) брав участь І. Микитенко. Статті Л. Венгерова і С. Родзевича в пресі знайомили укр. читача з антифашист. л рою Іспанії. Революц. поезію Іспанії перекладали М. Рильський, А. Малишко, В. Бичко, Л. Дмитерко та ін. Серед перекладачів творів Ф. Гарсіа Лорки — М. Іванов, Л. Первомайський, М. Лукаш, Д. Павличко, І. Драч, Л. Олевський, М. Москаленко, Ю. Покальчук, В. Харитонов, О. Пахльовська та ін. Активно популяризує І. л. журн. "Всесвіт". На його сторінках опубл. сонети Л. де Гонгори-і-Арготе, П. Кальдерона де ла Барки, розділ з "Дон Кіхота" М. де Сервантеса, "Поезії в прозі" Х. Р. Хіменеса, вірші А. Мачадо-і-Руїса, М. Ернандеса в перекладі Л. Первомайського, М. Москаленка, О. Мокровольського, М. Лукаша, Д. Павличка, М. Литвинця, С. Борщевського, М. Жердинівської та ін. Вийшли романи "Контракт" А. Гроссо (перекл. А. Перепадя), "Сервантес" А. Х. Арбо (перекл. І. Салик), "Вулик" К. Х. Сели (переклали П. Соколовський і Л. Березняк), "Пастка" А. М. Матуте (перекл. Б. Дзюба). В серії "Вершини світового письменства" видруковані романи В. Бласко Ібаньєса ("Маха гола", "Кров і пісок"), Б. Переса Гальдоса ("Донья Перфекта", "Сарагоса"), повість П. А. де Аларкона "Трикутний капелюх", книга поезій Р. Альберті — в перекладах В. Шовкуна, Ж. Конєвої, В. Харитонова; кн. статей "Думки про мистецтво" Ф. Гарсіа Лорки. Декілька добірок ісп. класич. епіграми опубл. С. Борщевський. Цікаві нотатки про спорідненість ісп. та укр. звичаїв належать М. Лукашу. Вийшли друком збірки "Співець" (К., 1972), "Світанок" (К., 1978), "Світовий сонет" (К., 1983), "Поклик" (К., 1984), де вміщено й вірші ісп. поетів, а також збірки "Світло у вікні. Сучасна іспанська новела" (К., 1986), "Іспанські прислів'я та приказки" (К., 1980), "Казки народів Іспанії" (К., 1989). Окремі твори І. л. переклали також М. Орест, В. Бурггардт, Б. Бойчук, Р. Климкевич, В. Лесич, І. Качуровський, М. Палій та інші. П'єси ісп. драматургів, зокрема Лопе де Веги, П. Кальдерона де ла Барки, Тірсо де Моліни, Ф. Гарсіа Лорки, А. Касони та ін. йдуть на сценах театрів України. Зі статтями про І. л. в різний час виступали О. Білецький, Г. Кочур, І. Драч, Ю. Покальчук, В. Харитонов, Я. Вовк, М. Жердинівська, Р. Естрела-Льопіс, О. Алексеєнко та ін.

■ Літ.: Шевченко Ф. П. Рота ім. Тараса Шевченка в боях проти фашизму в Іспанії (1937 — 1938 pp.). "Український історичний журнал", 1961, № 1; Кочур Г. Роман Сервантеса на Україні. "Всесвіт", 1967, № 1; Харитонов В. С. Іван Франко та іспанське Відродження. "Радянське літературознавство", 1970, № 12; Тер. терян И. А. Современный испанский роман (1939 — 1969). М., 1972; Тертерян И. А. Испытание историей. Очерки испанской литературы XX века. М., 1973; Шаповалова М., Рубанова Г., Моторний В. Історія зарубіжної літератури. Львів, 1973; Штейн А. Л. История испанской литературы. М., 1976; Плавскин З. И. Испанская литература XIX — XX веков. М., 1982; Вовк Я. Г. Революційна Іспанія в українській поезії. "Радянське літературознавство", 1982, № 6; Штейн А. Л. Литература испанского барокко. М., 1983; Алексеєнко О. Б. Натхнені оптимізмом героїв Лопе де Веги. "Всесвіт", 1985, № 8; Плавскин З. И. Литература Испании IX — XV веков. М., 1986; Вовк Я. З історії іспано-українських літературних взаємозв'язків пожовтневої доби. В кн.: Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті, т. 3. К., 1988; Заремба Т. Ф. Сповідальномемуарні форми оповіді в прозі (Іспанський роман 1960 — 70-х років). "Радянське літературознавство", 1989, № 4; Нудьга Г. На землі Сервантеса. В кн.: Нудьга Г. Українська пісня у світі. К., 1989; Тертерян И. А. Современный испанский роман. М., 1989.

О. Б. Алексеєнко.