Австрійська література

Австрі́йська література

• Австрійська література

Більшість сучас. літературознавців вважає, що А. л. як така виділилася із загальнонім. л-ри на поч. 19 ст. В 1-й пол. 19 ст. розвивалася драматургія. Це передусім твори Ф. Раймунда і Й. Н. Нестроя, які, спираючись на традиції віденського нар. театру, піднімалися в своїх казках і комедіях до активної соціальної критики. Опозиція габсбурзькому абсолютизмові і поліційному режимові звучить у творчості діячів ліберального гуртка, що збирався у Відні у "Срібному кафе" (драматург Е. фон Бауернфельд, поет і публіцист А. Грюн, поет-романтик Н. Ленау). Романтичні й просвітительські риси притаманні творчості Ф. Грільпарцера, який у ряді творів звертався до значних конфліктів вітчизн. історії. В романах і новелах А. Штіфтера знайшли відображення прогресивні пед. ідеї, відчувається передбачення соціальних змін. Творчість Ф. фон Заара, Марії фон Ебнер-Ешенбах, Л. Анценгрубера, П. Розеггера відзначалася зростанням критико-реалістич. тенденцій, спрямованих на розкриття глибоких соціальних суперечностей австр. дійсності.

Л-ра кін. 19 — поч. 20 ст. розвивалася в умовах заг. кризи австр. державності, посилення нац.визвольної боротьби народів Австро-Угорської монархії, наростання робітн. руху і угодовства вождів правої соціал-демократії (т. з. австромарксизму). Цей період характеризувався активністю нереалістичних, зокрема декадентських, літ. течій, але водночас і худож. експериментами, що багато в чому сприяли становленню реалізму. Антивоєнний роман Берти фон Зутнер "Геть зброю!" (1889) мав міжнар. резонанс. Письменник і критик Г. Бар своєю працею "Подолання натуралізму" (1891) заклав основи австр. імпресіонізму і неоромантизму; очолював літ. групу "Молодий Відень". Найвизначніший представник її — Г. фон Гофмансталь, драматург, новеліст, поет, критик. Він надавав великого значення оновленню літ. мови. Соціально-критичний характер мала новелістика А. Шніцлера, який викривав святенництво бурж. моралі, ефемерність солдатської честі. Значної популярності набула творчість гумориста й сатирика А. Рода-Рода (псевд. Ш. Ф. Розенфельда). В поезії провідну роль відіграв один із зачинателів експресіонізму Г. Тракль. У цей час починалась діяльність Р. Музіля, С. Цвейга, Ф. Кафки і деяких ін. видатних письменників, але в цілому період справедливо дістав назву "веселий Апокаліпсис": в суспільстві загострювались соціальні суперечності, в мистецтві переважали тенденції гедонізму, манірності і поверхового критицизму. Визначним поетом нього періоду був P. M. Рільке, характерною рисою його творчості є органіч. зв'язок зі слов'ян. мотивами і традиціями.

В 1918 припинила існування Австро-Угор. імперія; виникла Австрійська Республіка, що дало відчутний імпульс літ. процесу. Наступні два десятиліття породили чимало творів міжнар. значення. В цей час вийшли романи Р. Музіля ("Людина без властивостей", т. 1 — 3, 1930 — 43), Г. Броха (трилогія "Сновиди", 1931 — 32; "Смерть Вергілія", вид. 1945), Й. Рота ("Ціппер і батько", 1928), Е. Канетті ("Осліплення", 1931), белетризовані біографії С. Цвейга ("Марія Стюарт", 1935; "Магеллан", 1937, та ін.) та його новели. Творили й ін. визначні письменники: прозаїк і драматург Ф. Верфель, драматурги Ф. Чокор, Ф. Брукнер, Е. фон Хорват. Усі вони були настроєні антифашистськи, більшість з них після встановлення гітлерівського режиму емігрувала з Австрії. Л-ра 2-ї пол. 20 ст. набула нац. рис. Вона ввібрала в себе кращі культур. традиції, нагромаджені за багатовікову історію країни. Відомі письменники цього періоду — Г. фон Додерер, І. Бахмач, Т. Бернгард, П. Гандке. Серед ін. письменників — прозаїк Г. Леберт, новелісти Й. Айхінер і Г. Айзенрайх, драматург Ф. Гохвельдер, романістка і новелістка Б. Фрішмут. Найпослідовніші реалістичні позиції займає письменник-комуніст Ф. Кайн.

Тема України з'являється в А. л. у серед. 19 ст., коли австр. письменники, що жили на Буковині, під впливом нім. романтизму і укр. фольклору з прогресивних позицій почали писати про місцевих селян. Це — зб. віршів "Вітання з Нижньої Австрії" (1855) Л. Штауфе-Сімігіновича, який також зібрав і переклав нім. мовою "Народні легенди з Буковини" (1885) та "Українські народні пісні" (1888), зб. віршів Е. Нойбауера "Пісні з Буковини" (1855) та зб. "Оповідання з Буковини" (1868). У зб. віршів "Георгінії" (1870) природу Верховини оспівав Й. Г. Обріст, перший дослідник і перекладач нім. мовою віршів Т. Шевченка. Популяризація укр. нар. пісні, висвітлення нац.-визвольної боротьби селянства Галичини і Буковини характерні для творчості К. Е. Францоза (оповідання "Повстання у Воловцях", 1874; "Війт з Білої", 1875; роман "За правду", 1882). Тема України, її героїчного минулого посідає значне місце у творчості P. M. Рільке (зб. новел "Історії про милого бога", 1904; збірки віршів "Книга годин", 1905; "Книга картин", 1906), який познайомився з її культурою і життям під час мандрівок по Росії 1899 і 1900 (цього року, зокрема, побував у Києві та ін. містах України). В 20 — 30-х pp. 20 ст. укр. тематика відображається в романах Й. Рота ("Марш Радецького", 1932; "Фальшива вага", 1937; "Могила капуцинів", 1938), у прозі й поезії письменників-комуністів, вихідців з "празької школи" Е. Е. Кіша (зб. нарисів "Донецькі враження", 1926), Л. Фюрнберга (вірш "Закарпатська Україна — Рудні гори", 1932), Ф. К. Вайскопфа (оповідання "Втеча", 1923; "Смертельний випадок", 1928; "Далекий спів", 1937). Австр. тема відбилася в укр. л-рі. Вона звучить у творах І. Франка (поезії "Тюремні сонети", 1889; оповідання "Свинська конституція", 1896, та ін.), М. Павлика (повість "Пропащий чоловік", 1878), Олени Пчілки (повість "Товаришки", 1887), Д. Лукіяновича (повість "За Кадильну", 1902), О. Маковея (оповідання "Вдячний виборець", 1912), О. Олеся (збірки поезій "Перезва" і "Чужиною", обидві — 1919). Антивоєнні мотиви знайшли відображення у віршах С. Чарнецького (збірки "В годині задуми", 1917, "Сумні ідем", 1920), новелах М. Яцкова ("Гермес Праксітеля", 1923), романах Р. Андріяшика ("Люди зі страху", 1966; "Додому нема вороття", 1976). Образ Відня присутній у поезії Д. Павличка (зб. "На чатах", 1961), прозі С. Скляренка (роман "Карпати", 1954), В. Врублевської (роман "Соломія Крушельницька", 1979). З використанням сюжетів та мотивів творів австр. письменників написані балади "Юрій Гінда" (1862) і "Шипітські берези" (1863) Ю. Федьковича (за оповіданням Е. Р. Нойбауера "Сестри із Шипота", 1857), драма "Юрко Довбиш" (1889) М. Старицького (за романом К. Е. Францоза "За правду"), "Чотири оповідання про надію (Варіації на тему Р. М. Рільке)" М. Бажана. Укр. мовою в різний час друкувалися поезії А. Грюна (перекл. І. Франка), Н. Ленау (перекл. П. Грабовського), Г. Тракля (переклади Д. Павличка, Д. Наливайка), Р. М. Рільке (переклади М. Бажана, Д. Павличка), прозові твори К. Е. Францоза (переклади М. Атаманюка, М. Загірньої, Б. Савченка та ін.), драми Ф. Грільпарцера (перекл. П. Карманського) і Г. Гофмансталя (переклади О. Роздольського, О. Луцького), новели й повісті С. Цвейга (переклади В. Бобинського, І. Стешенко), Ф. Кафки (перекл. Є. Поповича), Ф. Кайна (перекл. В. Шелеста), П. Гандке (перекл. О. Логвиненка) та ін.

У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. в Австрії видавалися твори Т. Шевченка (переклади Й. Г. Обріста, С. Шпойнаровського, В. Фішера), Марка Вовчка (переклади О. Кобилянської та ін.), Лесі Українки (перекл. О. Кобилянської), В. Стефаника (переклади О. Роздольського та ін.), М. Коцюбинського (переклади В. Горошовського, Г. Герасимовича та ін.). Безпосередню участь в австр. літ. процесі брали Ю. Федькович, І. Франко, О. Кобилянська, які писали й нім. мовою. Важливу роль у популяризації укр. л-ри в Австрії відіграв німецькомовний віденський журн. "Ruthenische Revue" ("Русинський огляд", 1903 — 05), що 1906 — 16 виходив під назвою "Ukrainische Rundschau" ("Український огляд"), де друкували переклади австр. й зарубіж. перекладачі. Значний внесок у пропаганду укр. л-ри зробив В. Горошовський, письменник демократ. орієнтації, упорядник і перекладач антології "Українські прозаїки" (1909) і зб. новел М. Коцюбинського "Pro bono publico" ("Для загального добра", 1909). У 2-й пол. 20 ст. А. л. збагатилася перекладами творів М. Бажана, О. Гончара, О. Корнійчука, П. Панча, В. Собка та ін. укр. письменників. З поезією А. Малишка австр. читача ознайомив Г. Гупперт.

■ Літ.: Нечепорук Е. И. Австрийская и швейцарская литературы 1871 — 1917 годов. В кн.: Зарубежная литература XX века (1871 — 1917). М., 1979; Нечепорук Е. И. Австрийская литература конца XIX — начала XX века в ее связях с философскими и идейными течениями времени. В кн.: Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX — XX веков. Иваново, 1982; Нечепорук Е. И. Литература Австрии и Швейцарии. В кн.: История зарубежной литературы XX века. 1917 — 1945. М., 1984; Затонский Д. Австрийская литература в XX столетии. М., 1985; Слободкин Г. С. Венская народная комедия XIX века. М., 1985; Євніна О. Дожовтнева та радянська українська література за рубежами СРСР. К., 1956: Погребенник Я. Шевченко німецькою мовою. К., 1973; Михайлюк В. Листи Вільгельма Горошовського до Михайла Коцюбинського. "Українське літературознавство", 1978, в. 31; Наливайко Д. Українська тема в творчості К.-Е. Францоза. В кн.: Францоз К.-Е. За правду. Ужгород, 1982; Нагірний М. Творчість Райнера Марії Рільке в ракурсі української тематики. "Українське літературознавство", 1985, в. 45.

Д. В. Затонський, М. С. Нагірний.