БІБЛІЯ

БІ́БЛІЯ

• БІБЛІЯ

(від грец. βιβλία — книги)

- стародавня пам'ятка писемності, зібрання різних за формою і змістом релігійних та світських книг, які творилися з 12 ст. до н. е. по 2 ст. н. е. Складається з двох частин: Старого Завіту, що визнається за "святе письмо" іудаїзмом і християнством, та Нового Завіту, що вважається за "святе письмо" тільки християнством. До Старого Завіту входять пам'ятки давньоєвр. л-ри — П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня), книги історичні (Ісуса Навіна, Суддів, Руф), чотири книги Царств, дві хроніки (Паралипомени), книги Ездри, Неємії, Товіт, Юдіф, Есфір, Іова, збірки псалмів царя Давида (Псалтир), Екклезіаст, книги притч, Пісня пісень Соломона, Премудрості царя Соломока, книга Премудрості Ісуса, сина Страхового, книги пророків та книги Маккавеїв. Новий Завіт складається з чотирьох євангелій — Матфея, Марка, Луки, Іоанна, Діянь та послань апостолів і Апокаліпсиса, або одкровення Іоанна. В Б. містяться суперечливі (часто протилежні) філософські, космологічні, міфологічні, морально-етичні й соціальні уявлення старод. народів Бл. Сходу та Середземномор'я. Протягом віків вона мала ідейний і худож. вплив на духовне життя багатьох країн. Вплив цей був різний, залежно від класового середовища і конкретних обставин. На біблійні тексти посилалися представники панівних класів, виправдовуючи рабство і кріпацтво, привілеї феодалів, монархічний лад, безчинства інквізиції, принижене становище жінки тощо. Вільнодумці, переосмислюючи біблійні тексти, шукали і знаходили в них обгрунтування вимог рівності, справедливості і свободи. Повстання пригноблених селян і міських плебеїв, усі масові рухи в середні віки "неминуче виступали під релігійною оболонкою", і "кожного разу за релігійною екзальтацією приховувались дуже відчутні мирські інтереси" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 22, с. 444). Посиланнями на "святе письмо" аргументувалися, напр., вимоги повсталих під час Сел. війни 1524 — 26 в Німеччині і програми англ. бурж. революції (1640 — 60). К. Маркс підкреслював, що "Кромвель і англійський народ скористались для своєї буржуазної революції мовою, пристрастями й ілюзіями, запозиченими з Старого завіту" (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 8, с. 114). Біблійні мотиви, сюжети і образи використовували і прогресивні діячі пізніших часів. Відділяючи істор. від фантастичного, сучас. вчені користуються текстами Б. для висвітлення минулого народів Бл. Сходу, для дослідження історії релігії, мист-ва, л-ри. Б. — це звід літ. творів різних жанрів, переважно реліг. змісту, водночас до неї входять твори, цілком позбавлені реліг. мотивів (Екклезіаст, книга Есфір, книга Руф, Пісня пісень). Б. містить ритуальні та юрид. кодекси, хроніки, міфи, нар. пісні, любовну лірику, притчі, фрагменти найдавніших героїч. епосів, нар. перекази тощо. Упродовж століть Б. використовувалася церквою для ідеологічного впливу на маси, водночас її тексти значною мірою впливали на розвиток світської культури, в т. ч. л-ри; образи Б. надихали творчість багатьох митців. Особливо популярні стали біблійні сюжети про справедливість та рівність між людьми, які впливали на л-ру, пов'язану з нар. рухами, а пізніше — на гуманістичне мист-во епохи Відродження. Біблійні образи живили л-ру багатьох народів, на їхній основі постав і середньовічний театр. З часом біблійні теми почали переосмислюватися як алегорії для звеличення людини і її земного буття ("Божественна комедія" Данте, "Визволений Єрусалим" Т. Тассо, "Втрачений рай" і "Повернений рай" Дж. Мільтона, "Проміння мікрокосму" Петра Негоша-Петровича тощо). Письменникам епох Ренесансу та Просвітительства біблійні образи й теми служили матеріалом для сатири на релігію, церкву, духівництво, панівні верстви суспільства (Ф. Рабле, У. фон Гуттен, Вольтер), ця традиція перейшла і в наступні епохи. Невипадково в Індекс заборонених книг Ватікан заніс чимало творів, написаних на біблійні сюжети. У Київ. Русь, очевидно, прийшов кирило-мефодіївський переклад частин Б., поширювалися тут і біблійні книги грец. мовою. Укладалися літургійно-учительні збірники "Парамійники" — біблійні тексти, вибрані з Старого Завіту, апракосні євангелія — добірки євангельських текстів, розміщених у порядку церковнослужебних читань; найдавніша пам'ятка — Остромирове євангеліє. Найпопулярнішими були псалми, зібрані у Псалтирі, їх співали, читали, по них навчалися грамоти (найраніші списки Псалтиря датуються 11 ст.), а також четвероєвангелія (найдавніші — Архангельське, Мстиславове, Турівське, Галицьке, 11 — 12 ст.) та Апостоли (найдавніші 1195 і 1220). На білорус. та укр. землях поширювались біблійні книги, надр. 1517 — 19 Франциском Скориною. На основі видань Франциска Скорини Лука з Тернополя створює свій біблійний кодекс (1569). У 1581 вийшла Острозька біблія — результат діяльності Острозького літературно-наукового гуртка 2-ї пол. 16 ст. В серед. 16 ст. з'являється перший переклад Пісні пісень. У 1556 — 61 створено Пересопнщьке євангеліє. В. Тяпинський та В. Негалевський намагалися наблизити мову своїх перекладів євангелій (1580-і pp.) до тодішньої книжної укр.-білоруської мови. Єпіфаній Славинецький та Арсеній Сатановський брали участь у виданні повного тексту Б. в Москві (1663 і 1752). На Україні повний текст Б. вийшов з друкарні Києво-Печерської лаври 1758, а перший переклад сучасною укр. мовою здійснено лише в кін. 19 — на поч. 20 ст. П. Кулішем, І. Нечуєм-Левицьким та І. Пулюєм (перше видання 1903 у Відні). Протягом століть на Україні поширювалися також неканонічні біблійні оповіді (див. Апокрифи).

В середні віки Б. була вихідним пунктом для наук. мислення, і в рамки біблійної схеми вкладалися не лише істор., але й природознавчі та ін. відомості. Вже в "Повісті временних літ" зустрічаємо не тільки посилання на Б., а й використання її як істор. джерела. Цю традицію розвивали й пізніші літописи. Істотний вплив зробила Б. на полемічну, учительно-ораторську, житійну літературу. В літ. полеміці з питань віри укр. письменники 16 — 17 ст. оперували гол. чин. посиланнями на Б. як на свідоцтво найавторитетніше. Багато посилань на "святе письмо", особливо на Новий Завіт, є в творах Івана Вишенського, для якого біблійні вислови — вияв непорушної істини, авторитет Б. він протиставляє авторитету Арістотеля і Платона. Однак догматичне значення бібл. тексту в ті часи слабне. Поступово біблійні образи укр. мислителі починають розуміти, як писав Феофан Прокопович, "не буквально, а алегорично". Тенденції до алегоричного тлумачення Б. помітні в працях професорів Київ. академії, яким були відомі твори Філона, Максима Сповідника та Орігена, що вказували на суперечливість багатьох біблійних тверджень. Вчення про символічне, а не буквальне розуміння Б. найгрунтовніше розробив Г. Сковорода. У його філософії Б. займає багато місця, але тлумачиться неоднозначно. Б., за Сковородою, слід розглядати як таку, що є одночасно плоттю і духом, божевіллям і мудрістю, морем і гаванню. Філософ висміює "історіальний вздор" Б. Але Б. як світ символів, за Г. Сковородою, може бути джерелом пізнання людиною самої себе і світу. Поширення гуманістичних і просвітительських ідей зрештою привело до заперечення Б. в її ортодоксально-церковному розумінні. В 19 ст. на Б. починають дивитися як на збірку писемних пам'яток. Значний вплив мала Б. і на укр. поезію. Вже поетичні пам'ятки Київ. Русі розробляли й переспівували біблійні мотиви, часом змішуючи їх з апокрифічними. Цитує Б. Данило Заточник у своєму "Слові" (12 ст.), біблійну тему розвиває "Слово о Лазаревв воскресЂніи" (кін. 13 — поч. 14 ст.), на біблійній символіці будує свій твір "Посольство до папи римського Сікста IV" Іоанн (15 ст.). Широко цитують Б. і розробляють біблійні мотиви поети укр. барокко. Псалми завіршовує Кирило Транквіліон-Ставровецький. Біблійними мотивами й образами користуються й оперують Лазар Баранович, Іван Величковський, Іоанн Максимович, Семен Климовський (Климов), Йоасаф Горленко, Григорій Сковорода, Іріней Фальковський, Олексій Словицький та ін. Біблійні образи використовуються в істор. і панегіричній поезії (див. Панегірики), духовній ліриці. Творці віршів гумористичних та сатиричних дотепно травестують біблійні персонажі (Адама, Єву та ін.), складають цікаві пародії на "серйозну" духовну лірику, вільно поводячись з біблійними образами і реаліями. Широко розробляла біблійні сюжети шкільна драма.

Нова укр. л-ра не полишає біблійних тем та образів, але вживає їх переосмислено, алегорично як мандрівні, загальносвітові мотиви. П. Гулак-Артемовський у своїх переспівах псалмів, лише відштовхуючись від біблійного тексту, висловлює власні думки. Так само чинить, тільки з більшою поетичною силою та максимальним узагальненням, Т. Шевченко, який шукав у біблійних текстах те, що відповідало його власним революц.-демократичним прагненням та його поетичному темпераменту ("Подражаніє 11 псалму", "Ісаія. Глава 35", "Во Іудеї во дні они", "Царі", "Осії. Глава XIV", "Марія", "Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19", "Саул" тощо). Біблійні теми, сюжети й образи посідають помітне місце і в малярській творчості Т. Шевченка ("Апостол Петро", "Самаритянка", "Притча про блудного сина", "Голова Христа" та ін.). Біблійні мотиви широко використовує П. Куліш, який завіршовує "Мусіеві (Мойсееві) пісні", книгу Іова, апокрифічні Товітові словеса, весь Псалтир (150 пісень) тощо. І. Франко пише про Б. наук. статті ("Сучасні досліди над святим письмом", про апокрифи тощо) й активно опрацьовує біблійні теми й сюжети в худож. творах (легенда "Смерть Каїна", зб. "Мій Ізмарагд", поема "Мойсей", цикл віршів "З книги пророка Єремії"). Звертається до біблійних тем та сюжетів і Леся Українка (поеми "Самсон", "Вавілонський полон", "На руїнах", "В дому роботи, в країні неволі"). Вона ж переклала працю М. Берна "Біблія, або книги Старого Завіту" (1903). Розробляють біблійні теми М. Костомаров, Олена Пчілка, М. Старицький, М. Філянський, Б. І. Антонич та ін. Рідше використовуються такі теми в прозі (повість "Авірон" Г. Хоткевича). В укр. рад. л-рі біблійні теми та мотиви вживаються як поетичні ремінісценції — в творчості П. Тичини ("Скорбна мати", "Сотворіння світу", "Мадонно моя", симфонія "Сковорода"), М. Рильського (вірші "Єсть ім'я жіноче...", "Сікстинська мадонна"), М. Бажана (поема "Дебора" та ін.), М. Зерова (вірші "Філянський", "Велика п'ятниця", "Чистий четвер"), М. Доленга (вірші "Зросло на камені", "Мільтон", "Парк"), Л. Первомайського ("Притча про правду"), Л. Костенко (вірші "Я дуже тяжко вами відболіла", "Цариця Астинь", "Брейгель", "Шлях на Голгофу"), І. Драча (вірші "Пісня пісень", "Балада про Каїна і Авеля", "Міріам і Месія" в кіносценарії "Іду до тебе"), І. Жиленко ("Облога. Поема про втечу і повернення") та інших.

■ Літ.: Виппер Р. Возникновение христианской литературы. М. — Л., 1946; Фрезер Д. Фольклор в Ветхом Завете. М. — Л., 1986; Фрезер Д. Библейские сказання. М., 1931; Косідовський З. Біблійні оповіді. К., 1978; Косідовський З. Оповіді євангелістів. К., 1985; Кирик Д. Світ символів Г. С. Сковороди. В кн.: Від Вишенського до Сковороди. К., 1972.

В. І. Крекотень, В. О. Шевчук.