БЕДЗИК Дмитро Іванович

БЕ́ДЗИК Дмитро Іванович

• БЕДЗИК Дмитро Іванович

[20.X (1.XI) 1898, с. Вільхівці Саноцького повіту, тепер ПНР — 27.XI 1982, Київ]

- укр. рад. письменник. Член КПРС з 1960. Закінчив 1926 Харків. ін-т нар. освіти. Був членом Спілки селянських письменників "Плуг" та літературної організації "Західна Україна". Друкувався з 1924 (п'єси "Шахтарі", "Люди! Чуєте?", оповідання "До сонця"). Романи "У творчі будні" (1931), "Хлібороби" (1956), "Серце мого друга" (1964), "Кам'яні пороги" (1978) — про глибокі соціалістичні перетворення на селі. Боротьбі трудящих України за ідеали Жовтня присвячено роман "Студені води" (1930), трилогію "Украдені гори" (ч. 1 — "Украдені гори", 1969; ч. 2 — "Підземні громи", 1971; ч. 3 — "За хмарами зорі", 1973), роман "Сполох" (1983), що є своєрідним продовженням трилогії. Героїзм рад. людей в роки Великої Вітчизн. війни відображено в романі "Дніпро горить" (1948), збірках оповідань "Кров за кров" (1941), "Оповідання про Олега Кошового" (1950), книгах нарисів "Корсунь-Шевченківське побоїще" (1944), "Плем'я нескоримих" (1949). Автор п'єс "Чорнозем ожив" (1925), "Пророк" (1930), "Арсенальці" (1939), "Останній вальс" (1959) та ін.

♦ Тв.: Вибрані п'єси. К., 1957; Твори, т. 1 — 2. К., 1978; Подорож у молодість. К., 1979; Гора Дівиця. К., 1981.

■ Літ.: Кирилюк Є. Дмитро Бедзик. В кн.: Українські радянські письменники, в. 8. К., 1976.

А. О. Ковтуненко.