Бельгійська література

Бельгі́йська література

• Бельгійська література

- л-ра народів Бельгії; розвивається двома мовами — франц. і нідерландською (фламандською), а також на валлонському діалекті франц. мови.

Л-ра французькою мовою до сформування Бельгії як самостійної держави (1830) розвивалась у зв'язках з франц. л-рою в межах єдиного істор. процесу. В період середньовіччя створюються епічні сказання і пісні, істор. хроніки; виникають куртуазна література — пісня-казка "Окассен і Ніколет" (13 ст.), міська — фламандські варіанти роману про Лиса (13 — 14 ст.), "Хроніка Фландрії" Ж. Фруассара, "Жеста про Льєж" Ж. д'Утремеза (обидві — 14 ст.); розвивається жанр новели (зб. "Сто нових новел" А. де ла Саля, 1462); зароджується світський театр. В епоху Відродження (16 ст.) виступили гуманіст Ж. Лемер де Бельж, поет С. де Фландр та ін. У 17 ст. вплив класицизму позначився на творах барона де Валефа, драматургії Д. Коппе, П. Белло. Ідеї Просвітительства (18 ст.) помітні в трактатах К. Ф. де Нелі, революц. поезіях О. Б. Реньє. Бурж. революція (1830) і завоювання незалежності Бельгією сприяли створенню нац. л-ри. Прогресивні тенденції романтизму знайшли вираз у творах Ф. Лебруссара, А. Ван Гассельта, Т. Вестенрада; інтерес до нац. минулого виявився у поезіях Е. Ено, у прозі А. Мока — основоположника жанру бельг. істор. роману. Реалізм обстоювали прозаїки Е. Леклерк, Е. Грейсон, революц.-демократична ідеологія відбилась у політ. поезії й романах Ж. Демулена, біля джерел робітничої поезії стояв А. Клес. Вихід на загальнобельг. і світову проблематику відбувся у 2-й пол. 19 ст. — на поч. 20 ст. в творчості III. Де Костера і Е. Верхарна. "Легенда про Уленшпігеля" (1867) Ш. Де Костера відтворила героїчну боротьбу народу за незалежність і стала національним епосом. У творчості Е. Верхарна відбилися осн. риси епохи, її соціалістич. ідеї (драма "Зорі", 1898). Розвитку нової л-ри значною мірою сприяло літ. об'єднання "Молода Бельгія", його прогресивне крило (К. Лемоньє, Ж. Екаут, Е. Верхарн), яке виступало за реалістичне мистецтво; серед представників символізму були Ж. Роденбах, III. Ван Лерберг, М. Метерлінк та ін. Засновник "театру мовчання", що приніс йому світову славу, Метерлінк зблизився з соціалістич. колами і перейшов на позиції прогрес. романтизму (філос. п'єса-казка "Синій птах", 1908). Після 1-ї світової війни з'являються прихильники дадаїзму, сюрреалізму (М. Леконт, почасти Ф. Елленс та ін.), однак осн. напрямом у л-рі стає реалізм. З соціалістич. рухом Бельгії пов'язані члени групи "Кларте", прозаїки А. Егпарс і Ж. Туссель, які розвивали соціальний роман. Трагікомізм бурж. дійсності відобразили у гротескових комедіях, написаних в дусі середньовічного флам. нар. театру, Ф. Кроммелінк і М. де Гельдерод. Під час 2-ї світової війни в концтаборах загинули поет-комуніст Р. Блік, публіцист Г. Аннекар — редактор підпільної газ. "Vоіх des Beiges" ("Голос бельгійців"), поетеса М. Барвет. Учасниками Руху Опору були М. Брат, А. Корнелюс, Д. Жіллес, Л. ван Екхаут, М. Тірі та ін. (див. Опору література). В повоєнний час з'являються твори А. Корнелюса, автора антиколоніальних ("Куфа", 1954), антиімперіалістич. і антифашист. ("Вогняна пора", 1961) романів; Д. Жіллеса, автора циклу романів про події в Європі напередодні і під час 2-ї світової війни "П'ята заповідь" (публ. з 1974). В романі "Довговухий фламандець" (1959) Д. Шайнерт відтворив боротьбу народу проти фашизму. Події сучас. життя в центрі романів М. Фрера, Ж. Прево, Р. Ф. Фуйя, Р. Монталя. До істор. минулого країни зверталися Ф. Адін, К. Спаак, А. Бошо, Ж. Клес, М. Маршал. Прибічники "нового роману" — Ж. Ж. Лені, Д. Ролен. В драматургії гострі соціальні проблеми порушували Г. Клоссон, Ж. Франсіс, П. Віллемс. Високою громадянськістю, зв'язком з нар. творчістю характеризується поезія М. Карема.   Л-ра нідерландською (фламандською) мовою до часу утворення голландської бурж. Республіки Сполучених провінцій (1579) розвивалася як творчість фламандців (Фландрія) і голландців (Нідерланди) в рамках єдиного істор. процесу (див. Нідерландська література). Епічна і ліро-епічна поезія виникає, імовірно, в 10 — 12 ст. Куртуазна лірика представлена творами Х. ван Фельдеке (писав лімбурзьким діалектом). Гентський клірик Віллєм створив місцевий варіант тваринного епосу "Рейнард" (серед. 13 ст.); майстром дидактичної прози був Ян ван Рюйсбрук (14 ст.). В 14 — 15 ст. виникають світська драма ("Есморейт"), мораліте ("Кожна людина"), міраклі ("Марікен з Німвегена"), проводяться драм. турніри — "ландювелі". Епоха Відродження висунула гуманістів Ю. Ліпсіуса, Л. де Хере, Я. ван дер Нота, Марнікса ван Сінт-Альдегонде. 16 ст. — час створення пісень гезів (нар. борців проти ісп. поневолювачів). З 17 до поч. 19 ст. завойовники з різних країн намагалися знищити все національне, насамперед флам. мову, яка стала для діячів л-ри зброєю в боротьбі за свободу і незалежність. Виразниками нац. самосвідомості в 18 — 19 ст. були В. Ф. Г. Верховен, Я. Б. Х. Верлой, Я. Ф. Фонк.   На поч. 19 ст. на чолі руху за відродження флам. культури стояли Я. Ф. Віллемс (патріотичний вірш "До бельгійців", 1818), поети-романтики К. Л. Ледеганк, П. ван Дейсе, Т. ван Рісвік. Зачинателем реалістич. напряму був Г. Консіанс (істор. роман "Лев Фландрії", 1838; роман "Сіска ван Роземеел", 1844). У творах П. Ф. Керкгофена реалістично відображено бурж. дійсність (роман "Клерк з торговельного дому", 1843); на захист бельг. пролетаріату виступив Е. Зеттернам. Соціальні проблеми порушували в своїх романах Д. Слекс, А. Снідерс, В. Ловелінг, С. Стревелс. Вершиною поетич. мист-ва в нідерландомовн. л-рі 19 ст. стала лірика Г. Гезелле; з 80-х pp. у Б. л. з'являються риси натуралізму (С. Бейсе, Е. де Геест), імпресіонізму, символізму (П. де Монт, К. ван де Вустейне). Серед представників експресіонізму — П. ван Остайєн, В. Моенс, Г. Тейрлінк. У 1-й пол. 20 ст. розвиток соціального роману продовжують Ф. Тіммерманс, М. Руланте, Л. Зіленс. Після 2-ї світової війни прогрес. письменники виступають за мир і демократію (Л. П. Бооп, автор повісті про фашист. окупацію "Моя маленька війна", 1946; романів "Пітер Данс", 1971, і "Чорна рука", 1976, присвячених історії соціалістич. руху у Фландрії). Проти політики імперіалізму спрямовані романи В. Елсхота "Приборкувач левів" (1940), "Танкер" (1942). Боротьбу демокр. сил проти реакції і фашизму відображено в романі "Лише мертві можуть врятуватися" П. ван Акена (1947), антиколоніалістське спрямування має роман "Повстання в Конго" Г. Валсгапа (1953). Про опір бельг. народу фашизму розповідають кн. М. Дейзе "Священний гнів" (1952), вірші поета-комуніста М. Брата. Соціальну поезію представляють Ж. ван Акер, С. ван ден Бремт, В. ван де Велде, Я. Веркаммен, М. Гейзен, Х. Клаус, М. Кооле, Р. Мінне, П. Ласун, Ч. Паувелс, Д. ван Рейссел, Х. ван Снік, П. Снук.   В пд. частині сучас. Бельгії ще за часів середньовіччя створювались літ. пам'ятки валлонським діалектом. Це житія святих, проповіді, містерії, а з 17 ст. — різдвяна драма. Пізніше виникла й існує до нашого часу світська драма. В 1856 у Валлонії, в Люттіху, засновано "Товариство валлонської літератури", яке сприяє виданню книг цим діалектом. Поети 20 ст. — В. Баль, М. де Бюрж, Л. Варнан, Ж. Гійом, Д. Деванделер, Е. Жільяр, Л. Ремакль та ін. Бельг.-укр. літ. і мистецькі взаємини встановлюються в 20-х pp. 20 ст. Результатом поїздки бельг. науковців на Україну стало дослідження "Українське мистецтво" С. Корбіо (1928) та ін. матеріали. В 1928 у Бельгії видано кн. "Шевченко, його життя і творчість" Р. Маргана. Україні, її культурі було присвячено три номери літ. журн. "La Nervia" ("Ла Нерві", 1928, № 4 — 5, № 7), в підготовці яких взяв участь, зокрема, літературознавець і поет П. Филипович. Бельг. громадськість урочисто відзначила 125-річчя з дня народження Т. Шевченка, цій даті були присвячені номери ряду періодич. видань. У перекладі франц. мовою 1967 вийшли повість А. Чайковського "На уходах", 1969 — переклад поеми "Мойсей", а 1970 — вибраних поезій І. Франка. На Україні виходили твори Ш. Де Костера (роман "Легенда про Уленшпігеля" — перекл. К. Гордія, Л. Красовського, Є. Єгорової, С. Сакидона), Е. Верхарна (в перекл. М. Терещенка, П. Тичини, О. Коваленка, В. Самійленка, М. Зерова та ін.), М. Метерлінка (драми "Сліпці" і "Неминучі", ст. "Оливне гілля" — перекл. Лесі Українки; окремі твори переклали П. Грабовський, М. Вороний, Є. Тимченко, М. Загірня), Ш. Ван Лерберга (п'єса "Пан" — перекл. М. Рильського і М. Мухіна, Г. Юри), Ж. Роденбаха (вірші "Чари минулого", "Любовна літанія" — перекл. І. Франка), а також К. Лемоньє, Д. Шайнерта, М. Карема, В. Елсхота, П. ван Акена та ін. У дусі ранніх драм М. Метерлінка написано драм. етюд "По дорозі в казку" О. Олеся (1910), за мотивами "Синього птаха" — першу драму І. Кочерги "Пісня в келиху" (1910). До композиції "Перший будинок нового світу" (пост. 1921 в київ. театрі "Центростудія") ввійшли драма "Зорі" Е. Верхарна і вірші із зб. "Плуг" П. Тичини. На сценах театрів Миколаєва, Харкова, Києва, ін. міст України йшли п'єси Ш. Ван Лерберга ("Пан", 1919), М. Метерлінка ("Синій птах", 1920; "Монна Ванна", 1923), Ф. Кроммелінка ("Золоте черево", 1926).   ■ Літ.: Андреев Л. Г. Сто лет бельгийской литерагуры. М., 1967; Шкунаева И. Д. Бельгийская драма от Метерлинка до наших дней. М., 1973; Живая литература. Два поколения франкоязычных писателей Бельгии. 1945 — 1975. М., 1983.Є. І. Нечепорук.