ВАЗОВ Іван Минчев
ВА́ЗОВ Іван Минчев
• ВАЗОВ Іван Минчев
[27.VI (9.VII) 1.850, Сопот — 22.IX 1921, Софія]
- болг. письменник і громад. діяч. Почесний член Болг. АН з 1921. Навчався 1866 — 67 в єпархіальному уч-щі в Пловдиві. Брав участь у нац.-визв. русі, в антитур. Квітневому повстанні 1876, після поразки якого емігрував до Румунії. Поетичні збірки "Прапор і гусла" (1876), "Жалі Болгарії" (1877), "Визволення" (1878) відбивають настрої болг. народу напередодні рос.-тур. війни 1877 — 78 і радість визволення від тур. ярма. Тема нац.-визв. і соціальної боротьби трудящих звучить і в поемах "Громада" (1879), "Загорка" (1883), прозовому циклі "Епопея забутих" (1881 — 84). У зв'язку з встановленням у Болгарії реакц. режиму 1885 емігрував. У 1887 — 89 жив в Одесі, де написав частину роману "Під ігом" (1889 — 90) — героїчної епопеї про боротьбу проти тур. поневолення. У цей період відвідав Київ. Після зміни уряду в Болгарії займав держ. посади (1897 — 99 — міністр освіти). З 1899 зосередився на літ. творчості. Критика бурж. моралі, міщанської психології — тематична основа повісті "Митрофан і Дормидольський" (1881), прозових збірок "Повісті й оповідання" (т. 1 — 3, 1891 — 93), "Подряпини й плями" (т. 1 — 2, 1893 — 95), "Бачене і чуте" (1901), "Строкатий світ" (1902) та ін. На матеріалі повизвольної доби написано романи "Нова земля" (1896), "Казаларська цариця" (1903). Автор істор.-героїчних драм "До прірви" (1908), "Борислав" (1909), "Івайло" (1911), сатиричних комедій "Кандидати слави" (1901), "Шукачі доходних місць" (1903). Подіям 13 — 14 ст. присвячено істор. повісті "Іван Олександр" (1901), "Святослав Тертер" (1907), зб. балад "Легенди Царевця" (1910). У поетич. збірках періоду 1-ї світової війни виявились націоналістичні тенденції. Остання книжка — зб. пейзажної і любовної лірики "Бузок запах" (1919). В. — визначний представник крит. реалізму. Він першим у болг. л-рі звернувся до жанру роману, розробивши його істор. і соціально-побутовий різновиди; розширив жанрову палітру вітчизн. поезії, розвинув худож. засоби сатири, збагатив літ. мову.
Поема В. "Громада" і вірші кін. 70-х pp. ("Іванка", 1878; "Красуня", 1879, та ін.) позначені впливом Т. Шевченка. Факт творчої спільності між поемою Т. Шевченка "Сон" і поемою В. "У царстві самодив" встановив В. Велчев. В. належить розвідка про М. Костомарова (опубл. 1957). Укр. мовою твори В. перекладаються з 90-х pp. 19 ст. (поетичні переклади П. Грабовського 1891). Роман "Під ігом" 1901 переклав В. Щурат; в укр. перекладі опубл. оповідання "Чи йде?" (1900) і "Павло" (1908). В рад. час вийшли зб. "Оповідання" (1950, перекл. П. Тичина), роман "Під ігом" (1950, перекл. К. Млинченко). Окремі прозові твори В. переклали О. Копиленко, О. Кундзіч, А. Чердаклі та ін. Зб. "Поезії" (1985) видано в перекл. Д. Білоуса, ряд віршів переклали Р. Лубківський, В. Колодій.
♦ Тв.: Укр. перекл. — У ярмі, Х., 1930; Болгарка. К., 1952; Оповідання. К., 1954; Під ігом. К., 1957; Перодряп. В кн.: Райдуга, в. 3. К., 1982; Белимелець. В кн.: Книга пригод. К., 1983; Мої пісні. В кн.: Колодій В. Братерство. Львів, 1985; Поезії. К., 1985; Рос. перекл. — Сочинения, т. 1 — 6. М., 1956 — 57; Избранное, т. 1 — 2. М., 1977.
■ Літ.: Державця Н. О. Иван Вазов. М. — Л., 1948; Тичина П. Іван Вазов. В кн.: Тичина П. Вибрані твори, т. 3. К., 1957; Гольберг М. Я. Іван Вазов. К., 1976; Лихачева Л. П. Иван Вазов. Биобиблиографический указатель. М., 1962.
О. В. Шпильова.