ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Паїсій

ВЕЛИЧКО́ВСЬКИЙ Паїсій

• ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Паїсій

(світське ім'я — Петро Іванович; 1722, Полтава — 15.XI 1794, Нямецький монастир, Молдавія)

- укр. філософ, письменник. Правнук Івана Величковського. Після навчання у Київ. академії на 19-му році життя постригся у монахи під іменем Платона. Згодом помандрував до Молдавії, а звідти — на Афон, де прийняв ім'я Паїсій. З 1747 перебував у Мернополянському скиті у Валахії, а 1779 перейшов до Нямецького монастиря. З 1790 — архімандрит цього монастиря. Зосередив тут, переважно з числа українців, коло послідовників свого вчення, що грунтувалося на візант.-болг. містицизмі та аскетизмі. За ініціативою Паїсія у Нямецькому монастирі було засн. скрипторій, де перекладалися й переписувалися візант. філос. твори, та друкарню. Культур.-видавничий гурток при монастирі підтримував зв'язки з культур. діячами України й Росії. Літ. спадщина В., що залишилася переважно в рукописах, засвідчує наявність давніх укр.-рос.-молд. культурних зв'язків. Вона становить також інтерес для наук. осмислення творчості Ф. Достоєвського (згадка про В. — "великого подвижника" у "Братах Карамазових", певні відгуки його філософії у "Бісах" та "Підлітку"). Образ В. виведено в істор. романі "Біла Церква" Й. Друце.

■ Літ.: Боровикова-Майкова М. Нил Сорский и Паисий Величковский. В кн.: Сергею Федоровичу Платонову ученики, друзья и почитатели. Сборник статей. СПБ, 1911; Клейман Р. Я. Сквозные мотивы творчества Ф. М. Достоевского в историхо-культурной перспективе. Кишинев, 1985.

В. П. Колосова.