ВИДІННЯ

ВИДІ́ННЯ

• ВИДІННЯ

, візія (від лат. visio — видіння) — літ. жанр, особливо поширений у часи середньовіччя. Побудоване на розповіді літ. героя, — як правило, "благочестивої" людини, — про "чудесну" подію, яка з ним трапилась уві сні або наяву, зустріч з богом, ангелом, бісом, давно померлими людьми тощо. Часто В. входять як складові частини до житій святих, літописних оповідей. Жанр цей відомий з часів античності (деякі твори Платона, Плутарха). Своєї поетичної вершини досяг у "Божественній комедії" Данте. Інтерес до В. зростав у складні істор. епохи. Татаро-монг. навала викликала появу у давньорус. л-рі кількох перекладів апокрифічного "Видіння Даниїла", співзвучного трагічній добі. Хоч об'єктом зображення у В. були нереальні явища, вони прямо чи опосередковано пов'язувалися з конкретною дійсністю, відбивали життєві інтереси. В. "Києво-Печерського патерика" мали на меті піднести авторитет київ. чудотворців і, отже, возвеличити Києво-Печерський монастир як реліг. центр. зміцнити авторитет руської церкви як політ. фактора у феод. суспільстві. В. впливали на держ. політику, мобілізовували на відсіч загарбникам, під їхнім впливом приймалися законодавчі акти, з'являлися твори живопису й архітектури. У л-рі барокко В. широко використовувалися у творах проповідників. Стефан Яворський створив цикл "слів", побудованих на алегоріях В. біблійного пророка Ієзекіїля, в яких прославляв могутність Рос. держави, підтримував прогрес. ідеї Петра I. Процес звільнення л-ри від церковного впливу, що інтенсивно відбувався в країні на межі 17 — 18 ст., позначився і на цьому жанрі. Проти В. виступив уже сучасник Стефана Яворського Феофан Прокопович, який наполіг на їх забороні в "Духовному регламенті". Відмираючи як жанр, В. продовжувало існувати як форма, худож. прийом у рос. і укр. л-рі наступних періодів. Відомі "Видіння на берегах Лети" К. Батюшкова, "Видіння" К. Рилєєва та ін. У "Вечорах на хуторі біля Диканьки" М. Гоголь використав фольклорні В. Прийом видіння-сну дав змогу Т. Шевченкові у поемі "Сон" ("У всякого своя доля") змалювати вражаючу сатир. картину самодержавно-кріпосницької дійсності. М. Чернишевський використав цей прийом для викладу своїх соціальних передбачень (четвертий "Сон" Віри Павлівни в романі "Що робити?"). За допомогою прийому видіння І. Франко в "Каменярах" висловив віру в світле майбутнє, здобуте шляхом революц. боротьби. У його ж драмі "Сон князя Святослава" В. відіграє роль перестороги, спонукального мотиву. До форми В. звертався М. Коцюбинський ("З глибини", "Сон"). Спроби відродити В. як жанр робили рос. символісти, зокрема А. Бєлий. У сучас. л-рі прийом В. використовується у творах з етичною і сатир. проблематикою (драматургія М. Куліша, повісті В. Дрозда). Важливу худож. роль відведено В. у творі В. Шевчука "На полі смиренному", у якому порушуються філос. проблеми сучасності.

■ Літ.: Прокофьев Н. И. Видение как жанр в древнерусской литературе. "Ученые записки [Московского педагогического института]", 1964, № 231.

В. В. Лисиця.