ГАФЕЗ

ГАФЕ́З

• ГАФЕЗ

[справж. — Гаглойти Федір Захарович; 29.VIII (11.IX) 1913, Баку — 12.VIII 1983, м. Цхінвалі, Пд.-Осет. а. о.]

- осет. рад. письменник. Член КПРС з 1939. Закінчив 1940 Пд.Осет. пед. ін-т (м. Цхінвалі). Учасник Великої Вітчизн. війни. Вірші воєнних років увійшли до зб. "Житія миле" (1948). Автор поетич. збірок "Мир" (1952), "Рідне вогнище" (1959), поем "Амінат" (1949), "Дубовий гай" (1956), "На крилах мрії" (1968), збірок оповідань і повістей "Лампочка Дзадже" (1961) і "Коханий мій" (1971), роману "Добрий день, люди!" (1966). Не раз бував на Україні, присвятив їй вірші "Чому тебе люблю", "Україні", "Дніпро". До образу Т. Шевченка звернувся у віршах "Тарасові Шевченку", "Кобзареві", "На Чернечій горі". Нарис "У Києві. Із зошита письменника" (1954) — про осет.-укр. літ. зв'язки повоєнного часу. Переклав 22 вірші Т. Шевченка — "Заповіт", "Буває, в неволі іноді згадаю", "І золотої й дорогої" та ін. Упорядкував збірки осет. перекладів творів Т. Шевченка (1954) та І. Франка (1956), написав до них передмови. Переклав окремі твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, О. Гончара. Підтримував дружні зв'язки з П. Тичиною та ін. укр. рад. письменниками. Журн. "Фідіуаг" ("Провісник", 1954, № 1, 3) надрукував у перекл. Г. твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, О. Гончара, І. Ле, П. Козланюка, С. Олійника, М. Нагнибіди, П. Воронька, а також матеріали про 300-річчя возз'єднання України з Росією, зібрані письменником під час поїздки на Україну 1953. Укр. мовою деякі твори Г. переклали М. Лещенко, В. Бойченко, В. Нарушевич та ін.

♦ Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Сузір'я, в. 3. К., 1969; [Вірші]. В кн.: Високий обрій. Одеса, 1974; [Вірші]. В кн.: Голоси гір та степів. Одеса, 1987; Рос. перекл. — Добрый день, люди! М., 1971; В краю родном. М., 1974.

■ Літ.: Луценко І. А. Гафез і Тичина. "Радянське літературознавство", 1977, № 6.

І. А. Луценко.