ГЕГЕЛЬ (Hegel) Георг Вільгельм Фрідріх
ГЕ́ГЕЛЬ (Hegel) Георг Вільгельм Фрідріх
• ГЕГЕЛЬ (Hegel) Георг Вільгельм Фрідріх
(27.VIII 1770, Штутгарт — 14.XI 1831, Берлін)
- нім. філософ-ідеаліст, представник класичної нім. філософії, який уперше в історії світової філос. думки розробив на ідеалістич. основі систему принципів діалектич. способу мислення. За світоглядом і політ. спрямованістю філос. творчості Г. — бурж. мислитель епохи революц. ломки феод. ладу і утвердження капіталізму в Зх. Європі. Водночас у філософії Г. відбились екон. і політ. відсталість Німеччини кін. 18 — поч. 19 ст., прагнення нім. буржуазії до компромісного, реформістського розв'язання протиріч між феод. ладом і потребами бурж. розвитку. К. Маркс, Ф. Енгельс і В. І. Ленін піддали всебічній критиці ідеалізм та консервативні, а часом і реакційні сусп.-політ. погляди Г., розкрили гол. суперечність його філософії — між діалектич. методом та ідеалістич. системою. Розробляючи осн. принципи своєї філос. системи, Г. мав на меті створення універсальної науки про "абсолютну ідею", науки, що включала б пояснення сутності бога як буття цієї "абсолютної ідеї" в сфері чистої думки ("Наука логіки"), пояснення природи як втілення і продукту несвідомої творчості "абсолютної ідеї", її "інобуття" ("Філософія природи"), і, нарешті, пояснення сусп. життя як вияву свідомої творчості "абсолютної ідеї" та процесу її самопізнання в сусп. свідомості ("Філософія духу"). У вченні про форми сусп. свідомості (мист-во, релігію і філософію) прагнув розкрити істор. динаміку і діалектичні закономірності їхнього розвитку, властиві їм внутр. суперечності. У "Лекціях з естетики" Г. виклав свої погляди в галузі теорії мист-ва, узагальнивши істор. розвиток худож. культури людства починаючи від міфології старод. народів. Цей розвиток він розглядав як процес пізнання "абсолютним духом" своєї сутності засобами чуттєвого споглядання, за допомогою яких ця сутність осягається у формі естетичного ідеалу краси. Г. стверджував, що між ідейним змістом мист-ва і його худож. формою завжди наявна глибока діалектична суперечність, яка й зумовлює його розвиток. Він виділяв три істор. епохи цього розвитку: 1) доба символічного мист-ва, коли його духовний зміст виражався ще в абстрактній символічній формі, а домінуючим видом мист-ва була архітектура (Старод. Схід); 2) доба класичного миства, коли духовний зміст виражався в адекватній йому худож. формі досконалого людського образу, а домінуючим видом мист-ва виступала скульптура (античне мист-во); 3) доба романтич. мист-ва, коли розвиток духовного змісту почав переростати можливості чуттєво-образної худож. форми, а домінуючими видами мистецтва стали живопис і поезія (Відродження і Новий час). Цим, на думку Г., завершуються якісні зміни в мист-ві, його розвиток вичерпує ється. Проблеми естетики Г. розв'язував гол. чин. на матеріалі різних видів мист-ва, у т. ч. худож. л-ри. Особливо продуктивним було його прагнення розглядати л-ру, як і мист-во в цілому, в її істор. розвитку, а також підкреслення її пізнавальної цінності. Разом з тим на трактуванні Г. сутності і функції л-ри позначилась глибока суперечність між його діалектич. методом і метафізичною, консервативною філос. системою. Філос. принципи методу Г., якщо їх абстрагувати від містики, вимагають розглядати все в русі й розвитку, бачити в усьому наявність суперечностей, які зрештою ведуть до заміни нижчого вищим, старого новим. Філос. система Г. увічнювала тогочасні сусп.-істор. форми буття, претендуючи на осягнення абсолютної істини. Внаслідок своєї внутр. суперечливості філософія Г. використовувалась як прогресивними, так і консервативними, реакційними сусп. силами. Багато зробили для матеріалістич. переробки діалектич. методу Г. російські та українські революц. демократи (В. Бєлінський, О. Герцен, М. Чернишевський, І. Франко, Леся Українка та ін.). Філософія Г., його діалектика є одним з теор. джерел філософії марксизму. Досягнення естетики Г. творчо, на діалектико-матеріалістичній основі, використовує сучас. марксистсько-ленінська естетична наука.
♦ Тв.: Рос. перекл. — Сочинения, т. 1 — 14. М. — Л., 1929 — 59.
■ Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 20. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг; т. 21. Енгельс Ф. Лгодвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії; т. 23. Маркс К. Капітал, т. 1; Ленін В. 1. Повне зібрання творів: т. 23. Три джерела і три складові частини марксизму; т. 29. Філософські зошити; т. 45. Про значення войовничого матеріалізму: Бакрадзе К. С. Система и метод философии Гегеля. Тбилиси, 1958; Овсянников М. Ф. Философия Гегеля. М., 1959; Шинкарук В. И. Логика, диалектика и теория познания Гегеля. К., 1964; Шинкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания. К., 1977.
В. І. Шинкарук.