ГОГОЛЬ Микола Васильович

ГО́ГОЛЬ Микола Васильович

• ГОГОЛЬ Микола Васильович

[20.III (1.IV) 1809, с. Великі Сорочинці, тепер Миргородського р-ну Полтав. обл. — 21.II (4.III) 1852, Москва]

- рос. письменник. Дитинство Г. минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. Навчався 1818 — 19 в Полтав. повітовому уч-щі, 182! — 28 у Ніжин. гімназії вищих наук, де разом з ін. гімназистами читав "Полярную звездун, волелюбні вірші К. Рилєєва, поезію О. Пушкіна. Збирав укр. нар. пісні та прислів'я, матеріали до українсько-російського словника.

В 1828 переїхав до Петербурга. Перший опубл. твір Г. — поема "Ганц Кюхельгартен" (1829, під псевд. В. Алов). У 1830 в журн. "Отечественные записки" надруковано повість Г. "Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала" — першу з циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки" (ч. 1 — 2, 1831 — 32). Вже на поч. творчої діяльності Г. ввійшов у річище рос. демокр. л-ри, що розвивалась у напрямі народності й гуманізму, широко використовував укр. фольклорну й літ. традиції, досвід рос. прози. Заг. колорит повістей романтичний: Г. звертав увагу не так на соціальний побут села, як на поезію життя укр. народу. Картини дійсності переплітаються з фантастикою на фольклорній основі, веселий гумор — із зворушливим ліризмом і високою патетикою. В наступних книгах — "Арабески" і "Миргород" (1835) позитивне нар. начало протиставлене бездуховності поміщицько-чиновницького глухого Миргорода та казенного Петербурга. В повісті "Старосвітські поміщики" показано хисткість патріархальної маєтної ідилії, руйнування побуту старовинних дворян. садиб під тиском нових, бурж. відносин. Середовищу дворянського Миргорода Г. протиставляв величні, героїчні характери людей з народу. В історії укр. народу письменник знаходив високі зразки людського духу, патріотизму, мужності, бойового побратимства, ратної звитяги ("Тарас Бульба"). Г. широко використав тут не лише істор. праці й давні літописи, а й нар. епос. На думку В. Бєлінського, в цій повісті Г. "вичерпав... усе життя історичної Малоросії і в чудовому художньому творінні назавжди втілив її духовний образ" (Полн. собр. соч., т. 6. М., 1955; с. 661), Гострі соціальні конфлікти, кричущі суперечності великого міста становлять ідейну сутність повістей "Портрет", "Невський проспект", "Записки божевільного" (всі — із зб. "Арабески", 1835), "Ніс", "Коляска" (обидві — 1836), "Шинель" (1842). У центрі уваги письменника — доля "маленької людини", її конфлікт з несправедливим сусп. ладом, марні поривання до кращого — і загибель. У 1836 О. Пушкін залучив Г. до участі в журн. "Современник", в 1-му номері надрукував його статтю "Про рух журнальної літератури в 1834 і 1835 роках", спрямовану проти реакц. журналістики Ф. Булгаріна й О. Сенковського. Дальший розквіт таланту Г. пов'язаний з його драм. творчістю. В 30-і pp. Г. працював над сатиричною п'єсою "Володимир третього ступеня" та ін. драм. творами. Етапною в історії рос. драматургії і театру стала соціальна комедія "Ревізор" (1836), в якій Г. піддав нищівній критиці тогочасний сусп. лад, затаврував хабарництво, сваволю і неуцтво чиновників царської Росії. Перша вистава "Ревізора" в Петербурзі 1836 викликала гостре невдоволення і нападки реакц. верхів. Г. виїхав за кордон, перебував у Німеччині, Швейцарії, Парижі і довгий час — у Римі. В 1842 вийшло друком 4-томне зібрання творів Г., куди було включено, зокрема, комедії "Одруження", "Гравці" та останні редакції "Ревізора" і повістей "Тарас Бульба", "Шинель", "Портрет". Широка реалістична картина соціальної дійсності постає в поемі-романі "Мертві душі" (1842), де з нещадною правдивістю зображено кріпосницько-поміщицьку верхівку, бюрократичний апарат царської Росії. В ліричних відступах Г. натхненно писав про великі приховані сили народу, висловлював віру в світле майбутнє Росії. "Петербурзькі повісті", комедія "Ревізор" та поема-роман "Мертві душі" започаткували соціально-критичний ("гоголівський") напрям у рос. л-рі, який передував натуральній школі.

Останні роки життя Г. були затьмарені духовною кризою. Згубними для письменника виявилися тривале перебування за кордоном, відрив від передових сил рос. суспільства, вплив реакційно-слов'янофільських ідей та консервативно-дворянського оточення. Г. не відмовлявся від соціальної критики, але вихід з нестерпного становища шукав у самовдосконаленні на релігійно-моральній основі та примиренні класових суперечностей. Його книга "Вибрані місця з листування з друзями" (1847) викликала гостру критику В. Бєлінського ("Лист до Гоголя", 1847). В 1848 Г. остаточно повернувся на батьківщину, посилено працював над 2-м томом "Мертвих душ" і готував до друку нове видання своїх творів. Тяжка хвороба перервала напружену працю. Незадовго перед смертю Г. у нестямі спалив рукопис 2-го тому.

Твори Г. здобули світову славу. Великий вплив справили вони на рос. л-ру. Гоголівські традиції розвивали і. Гончаров, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, О. Островський, М. Салтиков-Щедрін та ін. Романтичне зображення далекого минулого, поетизація нар. характеру сприяли розробці укр. теми в рос. л-рі 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. (О. К. Толстой, М. Лєсков, В. Короленко, М. Горький, І. Бунін та ін.), вивченню історії та етнографії України. "Вечори на хуторі біля Диканьки" і "Миргород" стали одним з факторів формування нової укр. л-ри, творчості Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, М. Костомарова та ін. У вірші "Гоголю" (1844) Т. Шевченко висловив усвідомлення своєї ідейно-творчої близькості до письменника, а в листі до В. Рєпніної 7.III 1850 писав: "Перед Гоголем слід благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов'ю до людей". Реалістична гоголівська сатира набула творчого розвитку в укр. л-рі (1. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Лесь Мартович, Остап Вишня та ін.). Укр. переклади творів Г. належать І. Франкові, Лесі Українці, С. Васильченку, Г. Косинці, М. Рильському, Остапу Вишні, П. Панчу та ін. О. Полторацький присвятив великому письменникові трилогію "Повість про Гоголя" (К., 1960).

Своєю діяльністю Г. сприяв культур. єднанню, зміцненню дружби й братерства рос. і укр. народів. Його твори переробляли для укр. театру М. Кропивницький ("Ревізор"), М. Старицький (за сюжетами творів Г. написав п'єси "Тарас Бульба", "Сорочинський ярмарок", "Різдвяна ніч", "Утоплена"), М. Лисенко створив оперу "Тарас Бульба" (1890). На Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка поставлено худож. фільми "Вій" (1967), "Вечір проти Івана Купала" (1968), "Втрачена грамота" (1972), "Миргород і його мешканці" (1983), докум. фільм "Гоголь". Опера "Тарас Бульба" — в репертуарі Київ. театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка, Львів. оперного театру. В багатьох театрах України здійснено інсценізацію творів "Сорочинський ярмарок", "Вій", "Майська ніч", "Ревізор". Гоголівська тема втілена в укр. образотворчому мистецтві. Відкрито Гоголя М. В. музей у с. Великих Сорочинцях, Гоголя М. В. заповідник-музей у с. Гоголевому, Музей Г. у Ніжині. На Україні пам'ятники Г. встановлено в Миргороді, Ніжині, Полтаві, Великих Сорочинцях, Гоголевому, Диканьці, Шишаках, Харкові, Києві. Іл. див. на окремому аркуші, с. 384 — 385.

♦ Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 15. М. — Л., 1940 — 52; Укр. перекл. — Твори, т. 1 — 3. К., 1952.

■ Літ.: Гоголь в воспоминаниях современников. М., 1952: Машинский С. Гоголь в революционные демократы. М., 1953; Рильський М. Наш Гоголь. В кн.: Рильський М. Твори, т. 3. К., 1956: Крутікова Н. Є. Микола Васильович Гоголь. К., 1952; Крутікова Н. Є. Гоголь та українська література. К., 1957; Гуковский Г. А. Реализм Гоголя. М. — Л., 1959; Карпенко А. И. О народности Н. В. Гоголя. К., 1973; Гоголь и совремеиность. К., 1983; Манн Ю. В. Поэтика Гоголя. М., 1978; Манн Ю. В поисках живой души: "Мертвые души". М., 1984; Храпченко М. Б. Николай Гоголь. Литературный путь. Величне писателя. М., 1984; Николаев Д. П. Сатира Гоголя. М., 1984; Венок Н. В. Гоголю. Гоголь и время. Х., 1984; Золотусский И. Поэзия прозы. М., 1987; Бойко І. З., Гімельфарб Г. М. Гоголь і Україна. Бібліографічний покажчик. К., 1952.

Н. Є. Крутікова.