Гінді література

Гі́нді література

• Гінді література

- одна з л-р Індії, розвивається мовою гінді. Склалася остаточно в 2-й пол. 19 ст. До того часу (починаючи з 9 — 10 ст.) створювалась численними діалектами гінді, поширеними на значній території центр. Індії. Найдавніші пам'ятки Г. л.: "Сказання про Прітхвіраджа" Чанда Бардаї (12 ст.) — героїчна поема, написана в жанрі расо (сказання, балади, гімни); "Поема про Альху" (12 ст., записана в кін. 19 ст.), приписувана Джагнікові; "Поема про Бісальдева" Нарпаті Нальха (12 ст.), присвячена боротьбі проти мусульманських завойовників. Один з найбільших поетів кін. 13 — поч. 14 ст. — Амір Хосров Дехлеві (писав перс. мовою і одним з діалектів гінді). У 15 — 17 ст. в зв'язку з реліг.-реформаторським рухом бгакті, що відбивав протест проти станово-кастового гноблення, соціальної нерівності, Г. л. сповнюється демократичними настроями (твори поетафілософа Кабіра, поетів Райдаса, Дгармадаса, Дадудаяла, Сундардаса, Нанака). Діалектом авадгі створювались лірико-алегоричні поеми. До суфійського напряму (твори, що виражають і проповідують ідеї мусульманського містицизму — суфізму) у Г. л. належать поеми "Мрігаваті" Кутбана (1501), "Падмават" Маліка Мухаммада Джаясі (1540), "Мадгумалаті" Манджхана (1545), "Чітравалі" Усмана (1613) та ін. Герої л-ри бгакті Крішна (бог-пастух) і Рама (бог-воїн) займали значне місце в Г. л. — піснях і гімнах Сурдаса (написаних діалектом брадж, що став осн. літ. мовою середньовічної поезії гінді), поемах Нандадаса, Нароттамдаса (16 ст.), Раскхана (16 — поч. 17 ст.). Здобули популярність вірші поетеси Міри Баї. Найвидаткіший представник поезії бгакті в Г. л. — Тулсідас, автор епічної поеми "Рамаяна" (написаної на основі давньоінд. поеми санскритського поета Вальмікі "Рамаяна"). Прославляючи Раму, Тулсідас створює образ ідеального правителя. Його поема, насичена яскравою образністю, відзначається динамічним сюжетом. Серед поетів, що не поділяли ідей бгакті, були А. Кханкхана (псевд. — Рахім), Сенапаті. З серед. 17 ст. в Г. л. помітний деякий спад. Творам цього часу притаманна вишуканість форми, домінуючими в них стають еротичні мотиви. З'являються написані віршами підручники, що містили правила укладання віршів (твори Кешавдаса, Чінтамані, Матірама, Джасванта Сінгха). В поемах Бгушана оспівувалися подвиги нац. героя маратхів Шіваджі. Глибокою ліричністю позначені твори Біхарілала Чаубе, Дева, Гханананда, Падмакара. На діалекті брадж поезія існувала до поч. 20 ст. Проза Г. л. сформувалась на основі діалекту кхарі болі у 1-й пол. 19 ст. Одним з перших творів цього часу (на міфолог. сюжет) було "Море кохання" Лаллу джі Лала. З'явилися переклади мовою гінді з санскриту й англ. мови. Піднесенню інд. культури, зокрема л-ри, сприяли ідеї нац.-визвольного руху і повстання 1857 — 59. Першим публіцистом і драматургом, провісником реалістич. напряму в Г. л. був видатний просвітитель і громад. діяч Бгаратенду Харішчандра. Його алегор. драми "Горе Індії" (1876), "Мати-Індія" (1877) пройняті визвольними ідеями, ненавистю до чужоземних гнобителів. Значну роль у розвитку публіцистики мовою гінді відіграли журнали Б. Харішчандри "Каві-вачан-судга" (з 1867) і "Харішчандра-чандріка" (з 1873) та ін. Широкий рух за розвиток мови і л-ри в кін. 19 ст. відбився у творах письменників Амбікапрасада В'яса, Бадрінараяна Чаудгрі, Пратапнараяна Мішри. Серед творів цього періоду — повчальні повісті "Бгаг'яваті" Шраддгарама Пхіллаурі (1877, опубл. 1887), "Лихо розуму вчить" Шрініваса Даса (1882), "Беззахисний індус" Радгакрішни Даса (1886), "Новий брахмачарін" (1886), "Один мудрий на сто дурних" (1892) Балкрішни Бгатта, пригодницькі романи "Чандраканта" і "Нащадки Чандраканти" Девакінандана Кхатрі. Поступово діалект брадж втрачає свою популярність і в поезії, літератур. мовою гінді почали писати поети Шрідгар Патхак, Харіаудг та ін.

В кін. 19 ст. мовою гінді з'являється багато перекладів з англ. і бенг. мов. Піднесення нац.визвольного руху на поч. 20 ст. зумовило посилення громадян. мотивів у творчості інд. літераторів, звернення до актуальних питань сучасності. Нац. поетом країни став Майтхілішаран Гупта, автор поеми "Голос Індії" (1912). Глибоким патріотизмом пройнята творчість Макханлала Чатурведі, Рамнареша Тріпатхі, Сіярамшарана Гупти, Балкрішни Шарми Навіна. Субгадри Кумарі Чаухан, Рамдгарі Сінгха Дінкара. У 20 — на поч. 30-х pp. 20 ст. провідним напрямом у поезії гінді стає "чхаявад", який відбив суперечливі настрої тогочасного інд. суспільства. Поезія Джайшанкара Прасада і Сумітранандана Панта забарвлена настроями самотності, нерозділеного кохання, намаганням відійти від реальної дійсності. Любовна й філос. лірика поетеси Махадеві Варми насичена містикою. Водночас у віршах поета-бунтівника Сур'яканта Тріпатхі Нірали оспівується революц. буря як єдиний шлях очищення світу. Об'єднувало ж поетів "чхаяваду" прагнення поставити в центр творчості людину з її духовним світом, взаєминами з суспільством, природою. "Чхаявад" мав певний вплив на нову поезію в Г. л.

Основоположником критичного реалізму в Г. л. був Премчанд, у творах якого відображено політ. пробудження нар. мас Індії, їхню боротьбу за соціальні права і нац. визволення, показано духовну й моральну велич простого народу. Послідовниками Премчанда були Вішвамбгарнатх Шарма Каушік, Бадрінатх Бгатта Сударшан, Пандейбечан Шарма Угра. У революц. віршах Рамешвара Каруна, Балакрішни Шарми (псевд. — Навін), Бгагаватічарана Варми, Нарендри Шарми звучить заклик до лікві дації приватної власності, революц. перебудови суспільства. В 30-х pp. у Г. л. посилюється вплив марксистсько-ленінських ідей, перекладаються окремі твори рад. л-ри. Революц. ідеї наявні у поетич. збірках "Кінець епохи" (1936), "Голос епохи" (1939), "Сільська поезія" (1940) С. Панта, філос. поемі "Камаяні" (1935) і реалістич. романі "Тітлі" (1934) Дж. Прасада, повістях "Алака" (1933), "Кулі Бгатт" (1939), "Козлятник Біллесур" (1940) С. Т. Нірали та ін. У 1936 за участю Премчанда була створена Асоціація прогрес. письменників Індії. Після проголошення 1947 незалежності країни проблеми, пов'язані з подоланням наслідків колоніалізму, виявилися в боротьбі різних літ. течій. Сучас. реалістич. проза представлена творами Яшпала (романи "Товариш старший брат", 1941; "Зрадник", 1943; "Товариш по партії", 1947; "Дванадцять годин", 1963; роман-дилогія "Облудна правда", 1958 — 60). Боротьба людини за своє соціальне утвердження, за вдосконалення суспільства — у центрі романів "Краплина й океан" (1956), "Нектар і отрута" (1966) Амрітлала Нагара, "Стіни падають" (1947), "Вогонь не згас" (1952), "Дзеркало, що мандрувало містом" (1963) Упендранатха Ашка, "Нішікант" Вішну Прабгакара (1955). Тему боротьби за незалежність Індії розкрито в романах "Розпорядник" (1946) Пахарі (справж. — Рамапрасад Гхілдіял), "Смолоскип" Бгайравапрасада Гупти (1951), "Насіння" Амрітрая (1959), "Темна ніч" (1959), "Протидія" (1961), "Злиття з морем" (1962) Манматханатха Гупти та ін. Наприкінці 40-х pp. з'являється нова течія у поезії — "прайогвад" (експерименталізм), її принципи лягли в основу колективної збірки "Сім струн" (1943), упорядником якої був поет і прозаїк Аг'єй. У своїй творчості він прагнув вийти за межі традиційних для Індії естетичних канонів, посилити зв'язок інд. л-ри із світовою. Суперечливі за ідейно-худож. змістом романи "Шекхар" (т. 1 — 2, 1940 — 44) і "Острови на ріці" (1952) Аг'єя порушували проблему взаємин особистості й суспільства, в них глибоко аналізувався внутрішній світ героїв. У цьому руслі створено романи "Відставка" (1937), "Кальяні" (1940), "Сукхада" (1952) Джайнендри Кумара, "Відлюдник" (1941), "Заблудлі" (1952), "Блукач" (1955) Ілачандри Джоші. У творах поетів Дгармавіра Бгараті, Лакшміканта Варми, Гаджананмадгава Муктібодга, Рамвіласа Шарми, Гіріджакумара Матхура, Раггувіра Сагая, Кедарнатха Сінгха, Сарвешвардаяла Саксени, Мадана Ватсьяяна, Кунварнараяна, Праяга Шукли, Душ'янткумара, Віпінбахарі Агравала, Мудраракшаси та ін. людина бореться з бурж. суспільством, протистоїть йому, але часто приречена на самотність і розчарування. Гострі класові проблеми, занепокоєність долею народу й батьківщини — зміст поем "Народна оселя" С. Панта (1964), "Очікування Парашурама" Р. Дінкара (1963), віршів Харіванша Рая Баччана, Нагарджуна (справж. — Вайдьянатх Мішра), Кедарнатха Агравала, Шамшербагадура Сінгха, Маннулала Шарми Шіля, Трілочана Шастрі, Гаджаванмадгава Муктібодга та ін. Актуальні соціальні теми порушував Рангея Раггава в романах "Шлях без зупинки" (1957), "Доки кликатиму" (1958), йому належать поема "Непереможні руїни" (1943) — про Сталінградську битву та ін. поетич. твори. Заглиблення у психол. світ особистості характерне для багатьох прозаїків 50 — 60-х pp., зокрема Раджендри Ядава, Камлешвара, Нірмала Варми, Манну Бгандарі, які яскраво заявили себе в жанрі оповідання. Життя міста, інтелігенції відображено в романах "Бог грішників" Дгармавіра Бгараті (1949), "Одна вулиця й 57 провулків" Камлешвара (1959), "Один дюйм усмішки" Раджендри Ядава і Манну Бгандарі (1963), міське дно змальовано у творах Шайлеша Матіяні. Реалістич. традиція школи Премчанда помітна у творах з селян. життя: романах "Тітонька Ратінатха" (1948), "Балчанма" (1952), "Дід Батесарнатх" (1954), "Діти Варуни" (1956) Нагарджуна, "Брудне покривало" Пханішварнатха Рену (1954), "Мати Ганга" (1953), "Ланцюги й нова людина" (1956) Бгайравапрасада Гупти, "Півсела" Рахі Масума Рази (1966), "Улеслива музика" Шрілала Шукли (1968), збірках оповідань Шівпрасада Сінгха ("Поразка Карманаші", 1958; "Вони теж чекають", 1961), його романі "Численні потоки сліз" (1969). Серед інших відомих сучас. творів — романи "Океан, хвилі й людина" Удайшанкара Бгатта (1955), "Чіпка ліана" Вріндаванлала Варми (1953), "Забуті малюнки" (1959), "Прямі чесні слова" (1969) Бгагаватічарана Варми. Роман Брішама Сахні "Морок" (1973) розвінчує реліг. фанатизм. Героїчні мотиви характерні для істор. романів Рахула Санкрітьяяна ("Безстрашний полководець", "Приємний сон", "Забутий мандрівник"), Рангея Раггава ("Пагорб померлих", 1948), Вріндаванлала Варми ("Рани Джхансі", 1946; "Мріганаяні", 1952; "Ахілья Баї", 1955), Яшпала, Амрітлала Нагара, Хазаріпрасада Двіведі та ін. Здобули визнання драм. твори Дж. Прасада, Удайшанкара Бгатта, У. Ашка, Вішну Прабгкара, Рамкумара Варми, Лакшмінараяна Мішри, Джагдішчандри Матхура, Мохана Ракеша. Переклади з Г. л. на Україні почали з'являтися лише в рад. час. У 1926 у харків. журн. "Червоний шлях" (№ 1) було опубл. оповідання Премчанда "Друга дружина" в перекладі укр. індолога О. П. Баранникова. Укр. мовою публікувалися ін. твори Премчанда, а також Нірали, Аг'єя, Сумітранандана Панта, Камлешвара, Яшпала, Нагарджуна, Бгайравапрасада Гупти, Джайшанкара Прасада, Упендранатха Ашка, Рангея Раггава, Вішну Прабгакара, Бгішама Сахні, Мохана Ракеша, Шівпрасада Сінгха, Раджендри Ядава, Пханішварнатха Рену, Крішни Бальдева Вайда, Шекхара Джоші, Веда Рахі, Нарендри Шарми та ін. Видано "Індійські народні казки" (К., 1984). Серед перекладачів Г. л. — С. Наливайко, Ю. Покальчук, В. Андрушко, В. Негреско та ін.

■ Літ.: Чаухан Ш. Очерки истории литературы хинди. М., 1960; История индийских литератур. М., 1964; Челышев Е. П., Современная поэзия хинди. М., 1965; Покальчук Ю. В. Нотатки про сучасну літературу хінді. "Всесвіт", 1965, № 6; Челышев Е. П. Литература хинди. М., 1968; Покальчук Ю. В. Поет епохи. "Всесвіт", 1967, № 8; Покальчук Ю. В. Поезія краси і страждання. "Всесвіт", 1970, № 9; Балин В. И. Премчанд — новеллист. Л., 1973; Художественные направлення в индийской литературе XX в. Поэзия хинди. М., 1977; Балін В. І. За гідність людини, за соціальний прогрес. В кн.: Оповідання письменників Індії. К., 1981.

Ю. В. Покальчук.