ЕМІНЕСКУ Михаїл

ЕМІНЕ́СКУ Михаїл

• ЕМІНЕСКУ Михаїл

(Eminescu; справж. прізв. — Емінович)

(Міхай; 15.I 1850, м. Ботошані, Румунія — 15.VI 1889, Бухарест)

- рум. і молд. поет, почесний академік Рум. академії з 1948 (посмертно). Навчався в гімназії в Чернівцях, потім у Віден. й Берлін. ун-тах. 1883 тяжко захворів і лікувався в різних клініках і санаторіях, зокрема 1885 в Одесі. В ранніх романтич. творах порушує соціальні проблеми (вірш "Розтлінні молодики", 1866; незакін. роман "Зневірений дух"). Філос. роздумів, уболівання за долю сучасної йому л-ри сповнені поема "Епігони" (1870), новела "Бідний Діоніс" (1872). Е. перший у рум. і молд. л-рах звернувся до теми пролетаріату, виступив з критикою бурж. держави й моралі (поема "Імператор і пролетар", 1874). У п'яти "Посланнях" (1881 — 90) виявилися філос., соціальні й естетичні погляди Е., глибокий патріотизм, сатир. спрямованість. Найвизначнішим твором Е. є лірико-філос. поема "Лучафер" (1883) — космічна алегорія драми геніального митця, породженої конфліктом з реальністю. В любовній і пейзажній ліриці Е. інколи звучать нотки розчарування (вірші "Венера і Мадонна", "Синя квітка", обидва — 1870). Майстер худож. слова, блискучий знавець фольклору, Е. збагатив ритміку й образні засоби поетичної мови. Його творчість мала великий вплив на розвиток рум. і молд. поезії. Окремі вірші Е. переклали М. Рильський, В. Сосюра, М. Терещенко, В. Щурат, Я. Шпорта, Т. Масенко, Д. Павличко, А. М'ястківський, М. Упеник, М. Ігнатенко та ін. Портрет та іл. с. 148.

♦ Тв.: Укр. перекл. — Поезії. К., 1952; Поезії. К., 1974: Зневірений дух. К., 1989; Рос. перекл. — Стихотворения. М., 1975; Избранное. Кишинев, 1980.

■ Літ.: Павленко В. Михаїл Емінеску. "Всесвіт". 1960. № 1; Кожевников Ю. А. Михаил Эминеску и проблема романтизма в румынской литературе XIX в. М., 1968; Попович К. Михаил Эминеску. Кишинев, 1982; Ройзман П. И. Михаил Эминеску. Биобиблиографический указатель. М., 1960.

С. В. Семчинський.