КАРІМ Мустай
• КАРІМ Мустай
(справж. — Карімов Мустафа Сафич; 20.Х 1919, с. Кляшево, тепер Чишминського р-ну)
- башк. рад. письменник, нар. поет Башк. АРСР з 1963, Герой Соц. Праці (1979). Член КПРС з 1944. Закінчив 1941 Башк. пед. ін-т (Уфа). Учасник Великої Вітчизн. війни, брав участь у визволенні України. У 195! — 62 — очолював СП Башкирії. У збірках віршів "Загін вирушив у дорогу" (1938), "Весняні голоси" (1941) змалював духовний світ молоді. Героїка і трагізм боротьби народу проти нім.-фашист. загарбників відтворені у поемах "Груднева пісня" (1942), "Ульмасбай" (1944), зб. віршів "Мій кінь" (1943), п'єсі "Весілля продовжується" (1947). Збірки поезій "Повернення" (1947) і "Весняна земля" (1951), п'єси "Одинока береза" (1950) і "Викрадення дівчини" (1959) — про перехід до мирного життя. Теми Батьківщини, дружби народів, боротьби за мир відобразив у поетич. циклі "Європа — Азія" (1951 — 54). У збірках віршів "Ріки розмовляють" (1961), "Коли прилетіли журавлі" (1964), "Рокам услід" (1971; Держ. премія СРСР, 1972), "Чотири пори кохання" (1978) та ін. звучать соціально-філос. мотиви. Автор п'єс "Країна Айгуль" (1967), "Не полишай вогню, Прометею!" (1976), "Піший Махмут" (1981) на морально-етичну тематику; "В ніч місячного затемнення" (1964), "Салават" (1971) — про минуле башк. народу; автобіогр. повісті "Довге-довге дитинство" (1976), творів для дітей (повість "Таганок", 1962, та ін.). Питання відповідальності людини перед Вітчизною, народом, власною совістю порушив у повістях "Помилування" (1986), "Сільські адвокати" (1988). Україні присвятив вірші "Ідуть полки", "Київ", "За Україну", "Пісня вершників", "Знову оживився Донбас", "Вільна Одеса", "Травень над Дністром", "Україні" та ін. Повість "Радість нашого дому" (1951) — про дружбу башк. і укр. народів. П'єси "В ніч місячного затемнення", "Країна Айгуль" — в репертуарах укр. театрів. Автор статей про творчість Т. Шевченка ("Той, що став символом нації...", 1961), М. Рильського. Переклав окремі поезії Т. Шевченка ("Утоптала стежечку", "Мені однаково, чи буду", "Огні горять, музика грає", "Тече вода в синє море"), М. Рильського, Б. Чалого та ін. Ряд творів К. переклали М. Сингаївський, Д. Павличко, П. Перебийніс, Б. Степанюк, А. Кацнельсон, П. Сингаївський, Р. Лубківський, В. Коротич, П. Мовчан та ін. К. присвятили вірші Д. Павличко і М. Нагнибіда. Лауреат Ленінської премії (1984). Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верх. Ради УРСР (1987).
♦ Тв.: Укр. перекл. — Радість нашого дому. К., 1953; Друзі Шавкатова. К., 1954; Той, що став символом нації... В кн.: Світова велич Шевченка, т. 2. К., 1964; В ніч місячного затемнення. К., 1970; Країна Айгуль. К., 1971; [Вірші]. В кн.: Сузір'я, в. 13. К., 1979: Таганок. К., 1979; Довге-довге дитинство. К., 1985; Коли дід Мороз був маленький. К., 1989; Помилування. К., 1989; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 3. М., 1983.
■ Літ.: Хренков Д. Мустай Карим. М., 1969; Коротич В. Слово про башкирського побратима. В кн.: Карім М. Мій кінь. К., 1981; Мовчан П. Запоздалое помилование. "Литературное обозрение", 1987, № 4; Ломуноза М. Н. Мустай Карим. М., 1988.
С. Г. Сафуанов.