КАРАВЕЛОВ Любен Стойчев

КАРАВЕ́ЛОВ Любен Стойчев

• КАРАВЕЛОВ Любен Стойчев

[бл. 1834, м. Копривштиця — 21.I (2.II) 1879, Русе]

- болг. письменник, громад. діяч. Писав болг., а також серб. і рос. мовами. Перейнявшись ідеями нац. відродження батьківщини, збирав і вивчав фольклор, записував нар. звичаї. 1857 приїхав до Росії, став вільним слухачем Моск. ун-ту. З 1867 — в Сербії, з 1869 — в Румунії. Восени 1869 став членом Болг. революц. центр. к-ту, 1872 — його головою. Пізніше перейшов на просвіт. позиції, почав видавати журн. "Знання". Під час рос.-тур. війни 1877 — 78 був перекладачем у Гол. квартирі рос. армії. Перший худож. твір — повість "Отаман болгарських розбійників" — опубл. 1860 рос. мовою. 1861 у Москві видав фольклор. зб. "Пам'ятки народного побуту болгар", 1868 — зб. оповідань і повістей "Сторінки з книги страждань болгарського племені". Надр. серб, мовою повість "Чи винна доля" (1869), оповідання "Сока" (1869), "Покарав її бог" (1870). У віршах К. "Залишіть поля свої і луки" (1869), "Колись і тепер" (1872), "В. Левському" (1873) та ін. помітний вплив творчості Т. Шевченка. Переклав ряд творів укр. поета: уривок з послання "І мертвим, і живим..." (1869), вірші "Думка" ("Нащо мені чорні брови"), "Породила мене мати" (обидва — 1870), "Думка" ("Тече вода в синє море"), уривок з поеми "Єретик" (обидва — 1871), поему "Неофіти" (за життя К. не опубл.), кілька оповідань Марка Вовчка. В своїх літ.-крит. і публіцистич. статтях К. неодноразово посилався на Т. Шевченка. Окр. твори К. переклали Д. Білоус, П. Новохацький.

♦ Тв.: Укр. перекл. — Дончо. К., 1953; [Вірші]. В кн.: Антологія болгарської поезії, т. 1. К., 1974; Рос. перекл. — Повести и рассказы. М., 1954; Болгары старого времени. М., 1977.

■ Літ.: Шелудько Д. Впливи Шевченка на Любена Каравелова. "Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії Наук", 1928. кн. 18; Воробьев Л. В. Любен Каравелов. М., 1963; Лихачева Л. П. Любен Каравелов. Биобиблиографический указатель. М., 1954.

О. В. Шпильова.