КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО Григорій Федорович

КВІ́ТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО Григорій Федорович

• КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО Григорій Федорович

(справж — Квітка)

[ін. псевд. — Грицько Основ'яненко, Земляк ваш Основьяненко, Аверьян Любопытный, состоящий не у дел коллежский протоколист..., Фалалей (Фалурден) Повинухин, штаб-лекарь Пампушкин, Евстратий Мякушкин та ін.; 18 (29).XI 1778, с. Основа, тепер у межах Харкова — 8 (20).VIII 1843, Харків]

- укр. письменник і культур.- громад. діяч. Основоположник худож. прози в новій укр. л-рі. Походив з козацько-старшинського роду. Одержав домашню освіту. Був комісаром у нар. ополченні (1806 — 07), повіт. предводителем дворянства (1817 — 28), совісним суддею, головою Харків. палати кримінального суду. Обирався членом Т-ва наук при Харків. ун-ті, членом Т-ва антикваріїв Півночі (Копенгаген). Один із засновників Харків. професійного театру (1812 — його директор), Благодійного т-ва (1812), Ін-ту шляхетних дівчат (1812), Харків. губерн. публічної б-ки (1838). Разом з Р. Гонорським та Є. Філомафітським 1816 — 17 видавав перший на Україні наук.-літ. журн. "Украинский вестник". Був ініціатором видання альманахів "Утренняя звезда" (1833), "Молодик" (1843), першої збірки укр. прислів'їв і приказок В. Смирницького — "Малоросійські прислів'я і приказки. Зібрані В. М. С." (1843). У світогляді К.-О. переважали дворян. лібералізм, просвітительський гуманізм, в останнє десятиріччя посилились демокр. позиції. Був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами л-ри й театр. мистецтва. В літ.-естетичних поглядах К.-О. та в ранній худож. творчості відбилися риси класицизму; у пізнішій худож. практиці переважали принципи просвітительського реалізму, які він обстоював у численних літ.-публіцистичних статтях, нотатках і листах ("Супліка до пана іздателя", 1833; "Званые гости", 1840; "Мемуары Евстратия Мякушкина", 1841; "Лист до видавців „Русского вестника"", 1841; "Ответ г. Тихорскому", 1843). Гол. творчим принципом К.-О. вважав "писання з натури", орієнтованість на живу, навколишню дійсність. Критикував письменників, які вигадували відірвані від реальності характери й пристрасті. Одним з перших у вітчизн. л-рі К.-О. виступив з пропагандою нар. теми в л-рі, утверджував ідею позастанової цінності особистості, створив галерею позитивних персонажів з народу. Проводив думку про необхідність книг для простолюду, в своїй творчості орієнтувався на читача з народу. Писав укр. і рос. мовами. Ранні фейлетони ("Письма Фалалея Повинухина"), статті, жартівливі вірші К.-О. публікує в кін. 10 — на поч. 20-х pp. в Харків. ("Украинский вестник", "Харьковский Демокрит", "Харьковские известия") та моск. ("Вестник Европы") періодиці. У них висміюється невігластво, галломанія провінц. панства, йдеться про тяжке становище селян-кріпаків. У кін. 20 — на поч. 30-х pp. К.-О. створює рос. мовою ряд сатир. комедій: "Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе" (1827, опубл. 1840; за сюжетом і системою персонажів — попередниця гоголівського "Ревізора"), "Дворянские выборы" (1828, опубл. 1829), "Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника" (1830), "Шельменко, волостной писарь" (1829, опубл. 1831), "Ясновидящая" (1830, не опубл. через цензурну заборону) та ін., в яких розкриваються характерні вади чиновницько-поміщицьких верств.

Спираючись на традиції І. Котляревського, народної пісенності й гумору, К.-О. написав укр. мовою багату на жанрові сцени соціальнопобутову комедію "Сватання на Гончарівці" (1835), де вперше в укр. л-рі вивів образ кріпака-робітника (екранізована на Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка, 1958). Найвизначнішим драм. твором К.-О. є соціально-побут. комедія "Шельменко-денщик" (1838; написана рос. мовою, центр. персонаж Шельменко говорить укр. мовою). Це комедія інтриги і характерів, у ній висміюються й викриваються самовдоволене невігластво, паразитизм панства. Образ Шельменка талановито відтворив на сцені М. Щепкін (1842). Комедія була високо оцінена в пресі М. Некрасовим. У рад. час двічі екранізована (на кіностудії ім. О. П. Довженка — 1957, на "Ленфільмі" — 1971). З посиленням реалістич. тенденцій у л-рі К.-О. звертається до прозових жанрів. Укр. повісті та оповідання К.-О. майстерно побудовані у формі живої оповіді простолюдина Грицька Основ'яненка. В них життя народу зображується значною мірою з позицій інтересів селянства; яскраві картини сільс. дійсності, позит. персонажі — трудящі люди гіркої, драматичної, а то й трагічної долі — базуються на життєвих спостереженнях та вивченні фольклору, що забезпечувало правдивість і народність творів. У худож. структурі повістей і оповідань К.-О. наявні також публіцист. моралізаторські сентенції, що мали консервативний характер. Прозові твори К.-О. склали дві книжки "Малороссийских повЂстей, разсказываемых Грыцькомъ Основьяненком" (кн. 1, 1834; кн. 2, 1836 — 37), друкувалися окр. виданнями ("Козирдівка", 1838), в журналах та альманахах. Уже перша збірка "Малороссийских повестей" К.-О., за словами В. Бєлінського, відзначалася "високими літературними якостями, що йдуть від оригінальності предмета й оригінальності таланту" (Белинский В. Г. Полн. собр. соч., т. 1. М., 1953, с. 239). Укр. прозові твори К.-О. поділяються на дві осн. групи: бурлескно-реалістичні оповідання ("Салдацький патрет", "Мертвецький великдень", "От тобі і скарб", "Пархімове снідання", "Підбрехач" та ін.), повість ("Конотопська відьма"), новела ("Малоросійська биль") і сентиментально-реалістичні повісті ("Маруся", "Козир-дівка", "Сердешна Оксана", "Щира любов" тощо). Оповідання "Салдацький патрет" (1833) — справжній зразок української гумористики — спрямоване проти недоброзичливої шовіністичної критики творів укр. л ри з простонародного життя, є своєрідним літ. маніфестом письменника. В оповіданні майстерно створена динамічна, мальовнича й багатоголоса картина ярмаркового дійства, що відбиває чимало характерних сторін тогочас. життя й побуту укр. народу. Оповідання "Мертвецький великдень", "От тобі і скарб", "Пархімове снідання", "Підбрехач" написані за фольклор. мотивами і здебільшого підпорядковані морально-виховним завданням. Повість "Конотопська відьма" (1833) — гостра сатира на панівну верхівку укр. суспільства. Просвітительська викривальна ідея повісті спрямована й проти потворності суспільно-адміністративних порядків 1-ї пол. 19 ст., проти неуцтва, корисливості, бездуховного існування провінц. панства. Сентиментально-реалістичні повісті К.-О. відзначаються поглибленим психологізмом, лірич. тональністю, постановкою в центр творів позитивних персонажів з труд. селянства. Так, у повісті морально-побут. характеру "Маруся" (1832) душевно багаті, свідомо піднесені письменником до ідеалу гол. персонажі уособлюють високі людські якості простого народу. Новаторським досягненням К.-О. є відтворення трудової діяльності хлібороба. Повість сповнена поезії народної обрядовості. У пізніших творах К.-О. спостерігається тенденція до більшого заглиблення в актуальні соціальні проблеми, до ширшого показу залежності формування характерів від середовища. В повісті "Козир-дівка" (1836) створюється новий для укр. прози реаліст. образ вольової, сповненої почуття власної гідності сел. дівчини. Вагоме місце тут займає сатир. змалювання тогочас. адміністративно-судової системи. У повісті "Сердешна Оксана" (1838), близькій за колізією до пізніше написаної "Катерини" Т. Шевченка, відбито етичний конфлікт між представником панівного класу і селянкою, яка наївно повірила в можливість досягнення щастя через шлюб з паном-капітаном. У творі виявляються риси крит. реалізму, зокрема в царині соціального і психол. аналізу. Своїми романами, кращими повістями, оповіданнями К. близький до натуральної школи. Його роман "Пан Халявский" (1840) — викривальна картина життя позбавленого духовних інтересів, жорстокого щодо кріпаків укр. панства 18 ст. Майстерно користувався письменник сатир. маскою героя-оповідача. Сатиричний роман "Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова..." (1841; перший варіант — 1833) спрямований проти деградуючого поміщицько-чиновн. середовища. Серед кращих рос. творів К.-О. — повісті "Ганнуся" (1839), "Панна сотниковна", "Ярмарка" (обидві — 1840), "Предания о Гаркуше" (1841), "1812 год в провинции", "Основание Харькова" (обидві — 1843), оповідання "Званый вечер" із задуманого циклу "Губернские сцены", істор.-худож. та етногр. нариси "Головатый" (1839), "Украинцы" (1841), "История театра в Харькове" (1841), фізіологічний нарис "Знахарь" (1841). Творчість К.-О. відбиває багато визначальних рис істор. своєрідності епохи, життя всіх прошарків тогочас, переважно укр. суспільства. Письменник увів у нову укр. л-ру жанри повісті, оповідання, комедії, розробив і утвердив в укр. худож. прозі естетичні принципи просвітительського реалізму, поглибив його соціальні основи "та психол. аналітичність. Життєвою концепцією ряду героїв є боротьба за сусп. справедливість, утвердження загально-гуманіст. принципів ("Козир-дівка", "Божі діти" та ін.). У деяких творах помітні риси романтизму ("Ганнуся", "Предания о Гаркуше". "Перекотиполе"). К.-О. утвердив високі естетич. можливості укр. літ. мови, широко представив народно-побутову лексику. П. Плетньов, визначаючи місце К.-О. в літ. процесі, висловив думку, що для того часу він — "один з перших талантів, навіть і не в Росії тільки" ("Современник", 1838, т. 12, с. 64). І. Франко вбачав гол. заслугу К.-О. в тому, що він — "творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах" (Франко І. Зібр. тв., т. 41. К., 1984, с. 261). Т. Шевченко, з яким К.-О. листувався, залишив позитивні відгуки про нарис "Головатый", повість "Маруся" та ін., виконав ілюстрації до нарису "Знахарь" і повісті "Панна сотниковна", а також присвятив письменникові вірш "До Основ'яненка", в якому високо оцінив його діяльність. Кращі твори К.-О. одними з перших представляли укр. л-ру загальнорос. і європ. читачам: починаючи з 1837 ряд його оповідань і повістей вийшли в рос. перекладах; п'єси ставилися за межами України; 1854 в Парижі опубл. франц. мовою "Сердешна Оксана". Ряд творів К.-О. перекладено польс., болг., чес. та ін. мовами. Іл. див. на окремому аркуші, с. 256 — 257.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 6. К., 1956 — 57; Твори, т. 1 — 8. К., 1968 — 70; Зібрання творів, т. 1 — 7. К., 1978 — 81; Пан Халявский. М., 1978; Проза. М., 1990.

■ Літ.: Данилевский Г. П. Украинская старина. Х., 1866; Сумцов Н. Ф. Г. Ф. Квитка, как этнограф (по поводу пятидесятилетия со дня кончины его). "Киевская старина", 1893, т. 8; Вербицька Є. Г. Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. Х., 1957; Чалий Д. В. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. К., 1962; Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ'яненко. К., 1969; Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ'яненко. Семінарій. К., 1978; Зубков С. Д. Григорій Квітка-Основ'яненко. К., 1978; Луцький Ю. Д. Драматургія Г. Ф. Квітки-Основ'яненка і театр. К., 1978; Словник мови творів Г. Квітки-Основ'янеика, т. 1 — 3. Х., 1978 — 1979; Тарнавський В. Г. Квітка-Основ'яненко. Бібліографічна розвідка. 1778 — 1928. К., 1929.

О. І. Гончар.