ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Борис Олександрович

ЛАЗАРЕ́ВСЬКИЙ Борис Олександрович

• ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Борис Олександрович

[псевд. — Б. Л., Хтось; 26.III (7.IV) 1871, Полтава — 24.IX 1936, Париж]

- укр. і рос. письменник. Син О. М. Лазаревського. Навч. 1895 в Київ. ун-ті, 1896 залишає його і працює на залізниці, 1897 складає екзамен за ун-т і служить у військ.-мор. суді в Севастополі. З 1905 Л., вийшовши у відставку, жив у Петербурзі, займався літ. працею, з 1920 — в еміграції. Друкувався в журналах "Вестник Европы", "Нива", "Киевская старина", "Літературно-науковий вістник" та ін. Перша книжка нарисів та оповідань "Забуті люди" вийшла 1899 в Одесі. Твори укр. мовою — повість "Святий город" (1902, окр. книжкою вид. 1912), оповідання "Земляки" (1905), "Уляна" (1906), "Початок життя" (1912) та ін. Л. був знайомий з А. Чеховим, надр. про нього спогади "А. П. Чехов" і "Сильна людина" ("Ежемесячный журнал для всех", 1905, № 7, "Новый журнал для всех", 1909, № 9). Рукописна спадщина Л. зберіг. в Центральному державному архіві літератури і мистецтва (Москва), Рос. держ. б-ці (до 1992 — Бібліотека СРСР імені В. І. Леніна), Бібліотеці публічній імені М. Є. Салтикова-Щедріна.

♦ Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 7. СПБ, 1911 — 16.

■ Літ.: Владиславлев И. В. Русские писатели. Опыт библиографического пособия по новейшей русской литературе XIX — XX ст. Л., 1924; Ротач П. П. Матеріали до українського біографічного словника. Літературна Полтавщина. "Архіви України", 1966, № 4.

П. П. Ротач.