ЛЕПКИЙ Богдан Сильвестрович
ЛЕ́ПКИЙ Богдан Сильвестрович
• ЛЕПКИЙ Богдан Сильвестрович
(псевд. і крипт. — Федір Крегулецький, Нестор, Ярослав Марченко, Л. Богдан, Б. Л. та ін.; 9.XI 1872, х. Кривеньке, побл. с. Крегулець, тепер Крогулець Гусятинського р-ну Терноп. обл. — 21.VII 1941, Краків)
- укр. письменник, педагог, перекладач, літературознавець, художник. Син С. Т. Лепкого. Навч. у Віден. AM, Віден., Львів. (закін. 1895) ун-тах. З 1899 і до кінця життя жив (з перервами) у Кракові, де працював спочатку в гімназії, пізніше в Ягеллонському університеті. Л. — один з організаторів вечора у Кракові, присвяченого 100-річчю від дня народження Т. Шевченка. У вересні 1914 виїхав до Австрії, оселився у м. Родавні побл. Відня. Під час 1-ї світ. війни майже 5 років учителював у таборах укр. військовополонених (Фрайштадт, Раштадт і Вецляр). Співробітничав у вид-ві "Українська накладня", на поч. 20-х pp. у вид-ві "Українське слово" та однойм. газеті (Берлін), де брав участь у випуску б-ки укр. класики. 1926 переїхав до Кракова, викладав укр. л-ру в Ягеллонському ун-ті. 1932 обраний професором цього ун-ту. 1938 був послом польс. сейму. Дебютував 1895 віршами ("В світ за очі", "Ідилія", "Сонет") та оповіданнями ("Шумка", "На палеті", "В лісі") в газ. "Діло" та журн. "Зоря". Згодом друкувався в ін. виданнях, у т. ч. в польс., чес. і нім. журналах. Сусп. та літ.-естетичні погляди Л. формувалися під впливом національного громад.-культур. руху в Галичині, передових укр. і зарубіж. л-р. На світогляд раннього Л. певний відбиток наклали концепції галиц. народовства (див. "Народовці"), деякий час поет належав до модерністського об'єднання "Молода муза". Літ. творчість Л. розпочав у середині 90-х pp. У збірках поезій "Стрічки" (1901), "Осінь", "Листки падуть" (обидві — 1902), "Книжка горя" (1903), "На чужині" (1904), "З глибин душі" (1905), "Для ідеї" (1911), "З-над моря" (1913), "Доля" (1917) тужливо-елегійні настрої поєднуються з соціальними мотивами (цикл "Осіння симфонія", вірші "Самотній плуг", "Минеться ніч, розвієсь тьма...", "Помежи нами море синє..." ); у них виразно вчувається скорбота й співчуття тяжкій долі скривджених і знедолених. Л. — поет сповідальної тональності, ориг. образного самовираження, тонкий і чутливий лірик, майстерний живописець природи ("Біла мево, що кружляєш...", "Вороне чорний!", цикли "З сіл і піль", "В Розтоках", "Над рікою"). Вірш "Журавлі" ("Видиш, брате мій", 1912) став нар. піснею (муз. Л. Лепкого). Громадян. пафос домінує у віршах, присвячених Т. Шевченкові ("В Тарасові роковини", "Літ тому сто", "На Тарасовій могилі", "Суд над Шевченком"), М. Лисенкові, І. Франкові, В. Стефаникові, Г. Чупринці. Писав також лірико-медитаційні поезії в прозі ("На ринку", "Лежав при відчиненім вікні", обидві — 1924, та ін.). Осн. збірки малої прози Л.: "З села" (1898), "Оповідання", "Щаслива година" (обидві — 1901), "В глухім куті" (1903), "По дорозі життя" (1905), "Кара" (1906), "Кидаю слова" (1911) та ін. У цьому жанрі Л. розвивався в руслі нової соціально-психол. школи, зазнаючи певного впливу М. Коцюбинського і В. Стефаника. В новелах і оповіданнях дав широку й правдиву панораму тогочас. галиц. дійсності, зокрема життя і побуту селян Поділля, порушував проблеми еміграції селян, показував пробудження соціальної й нац. свідомості, боротьбу за демокр. права тощо. Твори його пройняті теплим почуттям до людини і побудовані здебільшого як емоційно забарвлені згадки з пережитих літ (оповідання "Оповідання дяка", 1897; "Босий", 1903, та ін.; цикли віршів "1914 — 1920", "Рідний край", 1924). Його поет. й новеліст. доробок високо оцінив І. Франко в ст. "Южнорусская литература": "Мягкостью колорита и нежностью чувства блестят новеллы и стихотворения Богдана Лепкого" (Франко І. Зібр. тв., т. 41. К., 1984, с. 158).
У 20 — 30-х pp. Л. звертається до таких жанрів, як повість-казка ("Під тихий вечір"), прозова мініатюра (зб. "От так собі", 1926); пише повісті з сучас. йому життя ("Веселка над пустирем", "Зірка"; обидві — 1929), книги для дітей ("Під ялинку", 1930, "Три казки", 1933). Багато працює як істор. белетрист. До його тетралогії "Мазепа" увійшли повісті "Мотря" (т. 1 — 2), "Не вбивай" (обидві — 1926), "Батурин" (1927) і "Полтава" (т. 1 — 2, 1928 — 29). У цій епопеї Л. першим в укр. л-рі змалював широку панораму складного періоду історії України 17 — поч. 18 ст., правдиво відобразив життя різних соціальних верств і прошарків (гетьманський двір, козацька старшина, духівництво, посполитий люд тощо). Письменник розкрив підступне прагнення рос. царя підкорити Україну, його спроби підкупу укр. старшини й духівництва, придушення волелюбного козацтва. Автор романтизує образ Мазепи, показує його державницькі устремління, виправдовує політ. орієнтацію гетьмана. Істор. минулому присвячені також повісті "Сотниківна" (1927), "Вадим" (1930) і "Крутіж" (1941). Глибоким ліризмом пройнята автобіогр. оповідь про дит. літа "Казка мойого життя. Крегулець" (1936), чималу громад.-культур. і худож. цінність мають книги спогадів "Три портрети. Франко — Стефаник — Оркан" (1937), "Казка мойого життя. Бережани" (1941).
Як літературознавець одним з перших високо оцінив художнє новаторство В. Стефаника ("Василь Стефаник", 1903), М. Коцюбинського, О. Кобилянської. Написав ряд розвідок і статей про творчість І. Котляревського, Т. Шевченка ("Про життя і твори Тараса Шевченка", 1919; "Тарас Шевченко", 1920), Марка Вовчка, О. Пушкіна ("Пушкін", 1939), Ф. Достоєвського, Л. Толстого, статті і спогади про І. Франка, О. Турянського, нариси і статті польс. мовою про творчість Ю. Федьковича, М. Драгоманова, М. Старицького, В. Доманицького, Л. Глібова, М. Рильського, П. Тичини, Є. Плужника, М. Драй-Хмари та ін. Л. належить теор. праця "До питання про переклад ліричних поезій" (1933), ряд мистецтвозн. публікацій ("Шевченко про мистецтво", 1919; "Славній капелі і її славному диригентові Кошицю привіт", 1920, та ін.), наук.-популярні істор.літ. дослідження, що мали пед. призначення: "Начерк історії української літератури" (ч. 1, 1909; ч. 2, 1912), "Маркіян Шашкевич" (1910), "Нарис української літератури" (1930, польс. мовою), "Наше письменство" (1941). Здійснив науково-текстологічну й ред. підготовку повного зібрання поезії і прози Т. Шевченка в 5 томах, що вийшло 1918 — 20 у Києві — Лейпцігу — Коломиї, Марка Вовчка в 3 томах, "Історії України" М. Аркаса. Редагував, писав передмови до видань творів С. Руданського ("Співомовки", Коломия, 1910), Є. Гребінки ("Твори", т. 1 — 2. Берлін, 1922), П. Куліша ("Твори", т. 1 — 4. Берлін, 1922 — 23), Я. Щоголіва, М. Стороженка та ін. Склав кілька антологій і пісенників ("Ще не вмерла Україна". Відень, 1916; "Струни", т. 1 — 2. Берлін, 1922). Переклав і видав ряд творів М. Конопніцької, Г. Гейне, П. Б. Шеллі та ін., польс. мовою — "Слово о полку Ігоревім" (1905, переклад високо оцінений І. Франком у журн. "Літературно-науковий вістник", 1906, № 3), кн. новел "В путах шайтана" М. Коцюбинського (1906), багато творів Т. Шевченка, І. Франка, М. Рильського, П. Тичини та ін. Приятелював з В. Стефаником, В. Орканом, С. Яричевським, художниками М. Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та ін. Листувався з І. Франком, М. Коцюбинським. Твори Л. перекладено чес., нім., англ., португ. та ін. мовами. На його тексти писали музику М. Гайворонський, Ф. Колесса, Н. Нижанківський, Д. Січинський та ін. композитори. Л. присвятили свої вірші Б. І. Антонич ("Поет. Богданові Лепкому у 60-річчя"), О. Бабій ("Казка"), В. Пачовський ("Сукмарський дзвін") та ін.
Як художник залишив чималу спадщину — живописні й графічні портрети, пейзажі, ілюстрації до творів ("Байки" Л. Глібова, 1918; "Русалка й інші казки" братів Грімм). 1932 у Кракові відбулася виставка малярських робіт Л. Архів Л. зберіг. в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України, ЛНБ ім. В. Стефаника АН України та ін. держ. установах, осн. частина — за кордоном. Редакцією журн. "Тернопіль" 1992 встановлено літ. мистецьку премію імені братів Богдана і Левка Лепких. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289
♦ Тв.:
[Вірші]. В кн.: Українська муза. К., 1908; Писання, т. 1 — 2. Київ — Лейпціг, 1922; Золота Липа. Берлін, 1924;
[Вірші]. "Літературна Україна", 1988, 21 січня; 3 циклу "Тихі драми". "Молода гвардія", 1988, 18 травня; Вадим. "Жовтень", 1989, №-6; Поезії. К., 1990; Вибране. Львів, 1990; З-під Полтави до Бендер. — Крутіж. Львів, 1991; Мазепа. Мотря. "Дзвін" 1991. № 2-3; Твори, т. 1-2. К., 1991. Рос. перекл. -
[Вірші]. В кн.: Ой упало солнце. М., 1991.
■ Літ.: Рудницький М. Богдан Лепкий. В кн.: Рудницькии М. Від Мирного до Хвильового. Львів, 1936; Вервес Г. Д. Владислав Оркан і українська література. К., 1962; Лев В. Богдан Лепкий. "Записки Наукового товариства імені Шевченка", 1976, т. 193; Франко І. Южнорусская литература. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 41. К., 1984; Жулинський М. Богдан Лепкий. "Літературна Україна", 1988, 21 січня; Погребенник Ф. Богдан Лепкий — поет, прозаїк, учений. "Жовтень", 1988, № 1; Шевчук В. Богдан Лепкий. "Молода гвардія", 1988, 18 травня; Сивіцький М. Білі плями і міцностійкий трафарет. "Вітчизна", 1989, № 2; Коритко Р.Черченські вечори. "Жовтень", 1989, № 6; Горак Р. Трагедія Богдана Лепкого. "Дзвін", 1990, № 10; Ільницький М. Настроєний життям, як скрипка. В кн.: Лепкий Б. Поезії. К., 1990; Горак Р. Крик Івана Мазепи. "Дзвін", 1991, № 2; Син золотого Поділля. "Дзвін", 1991, Хе 7; Ільницький М. "Найпопулярніша постать на галицькому грунті...".В кн.: Лепкий Б. Твори, т. 1. К., 1991; Погребенник Ф. Богдан Лепкий — український письменник з Поділля.
[Тернопіль], 1992.
Ф. П. Погребенник.